Розділ 11

Соля уважно дивилася на нього, чекаючи відповідей. Орест ліниво пив каву. Діна з Тімом мовчали, певне очікуючи, що з цього всього вийде.

- Дивись, я  намагався продати твій будинок, - засміявся Орест. - І так, я дещо знайшов, але поки ти не зміниш свій тон, не дізнаєшся що саме, -  наче вчитель відчитав ученицю.

- Чому я маю тебе слухати? І як це ти продавав мій дім? До речі, я бачила тебе поряд з Ніком. Видно між вами пробігла чорна кішка. Не знаю, що там трапилося. Але я тобі не довіряю.

- Відразу стільки питань! - Усміхнувся, свердлячи жвавим поглядом, - і ще одне, забув сказати - твій хлопець бовдур.

Соля, образливо стиснула губи, роздратовано скинула капюшон, густі пасма розсипалися на плечі. Її сині очі вп'ялися в Ореста. Більше дівчина не промовила ні слова.
- Так ви чирлідерки? - Вивчив нарешті Тім.

Юнак вирішив розрядити ситуацію, Діна з радістю йому в цьому допомагала.

- Наш гурт зайняв перше місце з хореографії, - дістала телефон, демонструючи фотки з виступу.

- Ти ж на журналістиці навчаєшся, все вірно? Бачив тебе серед першого курсу.

- Так, і Соля теж. Вона нещодавно перевелась в наш універ. Це так круто. Тепер ми будемо всюди разом! - Випалила дівчина.

- Цікаво, - хмикнув Орест.

- Ді, ну хто тебе просив? - Процідила.

- Отже, ми візьмемо над вами шефство, щоб ніхто не ображав, - усміхнувся Орест, уважно спостерігаючи за реакцією Солі.

Діна кокетливо засміялася, у Соломії ж округлились очі. Їй не подобались нахаби, чи занадто зухвалі хлопці. А вони саме такими їй і здавалися. Особливо Орест. Зовні він був досить симпатичний. Темне волосся, сірі очі, витончені губи, високий на зріст та гарно вдягнений. Але занадто самовпевнений. "Та вона йому не по зубах".

Соля здогадувалася, що саме могла забути у своєму будинку.  "Але ж чому тоді Орест не віддасть їй щоденника та не відпустить на всі чотири сторони? Чого він тягне?"

- Нам вже час.

- Поспішаєте? - Запитав Тім.

Діна перевела погляд на Солю. Та усим своїм виглядом показувала подрузі, що більше не хоче тут знаходиться. І буде гірше, якщо дівчина її не підтримає. 

- Так, у нас справи.

- Оресте, ти хотів мені щось віддати?

- Так, - він поліз у кишеню, щось дістав і поклав на стіл. Це був золотий ланцюжок з кулоном у вигляді кільця. Дуже гарний, та видно що дорогий.

- Це що? - Не розуміла Соля.

Тім витріщив очі. Орест спокійно продовжував.

- Хіба це не твоя прикраса? Я знайшов ланцюжок у твоїй кімнаті.

- Ні, уявлення не маю чий він.

- Дивно, - збрехав Левицький.

- Ага, дивина та й годі, - бідкався Тимофій, кидаючи косяки на друга.

Тепер до Тіма дійшло навіщо вони перед зустріччю з дівчатами заходили в ювелірку. І для чого Орест купив цей ланцюжок. Але що саме Левицький замислив він й гадки не мав.

- Тоді нам нічого більше тут робити. Бувайте, - заметушилась Соля.

Діна не охоче піднялася, їй, на відміну від Солі, юнаки здалися приємними, але ж вона хотіла підтримати подругу, тому  повинна бути за одно.

- Вас підкинути? - Запитав Орест, - ми на машині, - глянув у вікно на темно-зелений BMW, що виблискував на сонці.

Орест навіть й не намагався щось із себе вдавати, або ж хизуватися. Він вже звик, що його автівка вирізняється поміж інших машин.  "Але що в цьому було поганого? Якщо є гроші, то чому б цим не користуватися? Тим паче він і так платить велику ціну за те що народився в сімʼї Левицьких".

Соломія піднялася. Діна з Тимофієм йшли попереду. Вони напрочуд швидко знайшли спільну мову. Щось жартували та не звертали увагу на Ореста й Соломію.

- Ні, самі доберемось. З мажорами справ не маю.

- А з чого ти взяла, що я мажор?

- На автівку сам назбирав? Значить мажор.

Орест розсміявся, але очі залишались крижаними.

- Сонце, - спеціально зробив акцент на слові. - Ти з податкової? Чи така ворожість через твого бойфренда недоробленого?

- До чого тут Нік? Можливо, просто ти мені не подобаєшся.

- Чому? Ти ж мене не знаєш.

Соломія нічого не відповіла, вона розвернулась і пішла собі до дверей,

- Солю, - гукнув, - дівчина на мить зупинилась.

- До зустрічі в універі.