Розділ 10

- Не тягни, звідки ти її знаєш? - Допитувався Орест.

Тім запропонував поїхати до нього додому. І там все обговорити. Левицький був тільки «за». Він любив бувати у друга. Тимофій жив разом з батьками та бабусею, які завжди були привітні з Орестом та відносилися до нього як до звичайного хлопця, а не як до Ореста Левицького - спадкоємця великої імперії. Друзі часто зависали у Тіма. Часом грали на гітарах чи просто валялися перед теликом.

- Привіт, хто вдома?

- Лише я, онучку. Ти не сам?

- Ні, з Орестом. 

У вітальні їх зустріла літня жінка з щирою посмішкою та добрими очима.

- Оресте! Давненько щось ти  до старої не заглядав.

- Та яка ж ви стара? Не наговорюйте, Алевтина Романівно, чудово виглядаєте, - чемно поцілував жінку в щоку.

- Ох і підлабузнику, - засміялась, - проходьте швидше, я тільки-но мʼясний пиріг спекла. Зараз чайника поставлю.

- Та не турбуйтеся, - але бабуся вже цокотіла на кухні посудом.

- Мені здається, ти до мене приходиш лише поїсти, - випалив Тім.

Хлопці всілися на зручний диван у вітальні.

- Як тут встоїш, твоя бабуся готує краще, ніж всі ресторани разом взяті, - промовив Орест, допомагаючи Романівні з тацею та пирогом.

- Їжте, дорогі, їжте. Люблю коли молодь гарно харчується, а не на дієтах сидить, - знову заметушилася десь на кухні.

Відрізавши добрячий шмат пирога, Орест все випитував у Тіма, що він знає про подружку Солі.

- Вона першокурсниця з нашого універу.

- Як? Звідкіля знаєш?

- Ображаєш, брате, я ж спец по новеньким.

- Зараз глянемо. Лише не знаю її імʼя, - але здогадуюсь хто з нею в групі. Якщо не помиляюсь, то вона на журфаці.

- Діна її звати.

Тім підняв брову, глянувши на друга.

- Знаю зі щоденника, - пояснив.

- Ти мене прямо дивуєш.

- Продовжуй.

Він зайшов до себе на сторінку через одну із соц.мереж. Кілька хвилин гортав стрічку. Орест нависав над ним як коршун. Тім лише підсміювався. Було кумедно бачити друга кимось зацікавленим.

- Знайшов! Діна, можна просто Ді; 18 років, очолює команду з Чирлідингу, обожнює танці й хлопців з почуттям гумору. Та тут такі фотки! Вона нічогенька. По-моєму, я підхожу під типаж чуваків, які їй подобаються!

- Ага, ще й танцюєш як бог, - зареготав Орест.

- А ось вона з найкращою подружкою, як думаєш з ким?

- Дай сюди, - вирвав з рук телефон.

З екрана на нього дивилися дві дівчини, одна білявка, інша - шатенка. Вони весело посміхалися, обіймаючи одна одну.

Тім забрав мобільник у наглюка-Ореста.

- О, Діночка в мережі.

- Привіт, красуне, - Тім швиденько настрочив повідомлення - відправив.

-  Тімон, хто так знайомиться? І навіщо ти їй взагалі пишеш? - Левицький знову спробував відібрати гаджет. 

Але Тім робив по-своєму, ухиляючись від нападок друга.

- О відповіла: "Ми знайомі?"

- Ще ні, - клацав у відповідь.

Тиша на тому боці екрана.

- Пиши, - скомандував Орест, почав диктувати.

- Мій друг знайшов дещо в будинку твоєї подруги і хоче їй це віддати. Чекаємо на вас з Соломією в кавʼярні "Ріо" сьогодні, - він глянув на годинник, продовжив, - о пʼятій.

- Зажди, ти ж казав, що не хочеш відразу розкривати карти зі щоденником.

- Я і не буду.

Тім відправив повідомлення. Прийшлось трішки зачекати. Але вже скоро дівчина потрапила на гачок та врешті відписалась, що вони будуть.

Хлопці приїхали першими. Соля з Діною запізнювалися, та все ж приїхали на зустріч.

Дівчата зайшли до кавʼярні. Оглянулись довкола:  гарне, затишне місце, не дуже людно, що Соломія відразу ж оцінила.

- Він так і сказав, що хоче мені щось віддати? Дивно це все, подружко.

- Дивно, але ж і цікаво, - поправила волосся Діна, - як я виглядаю?

- Ді, ми не знайомитися сюди прийшли.

- Кажи за себе, по фотці він симпатичний, та ще й старшокурсник, а я люблю дорослих юнаків. Он, певне, і вони, - запримітила двох хлопців, які сиділи за деревʼяним столиком біля вікна. Блондин теж їх помітив, помахав  рукою. Інший юнак з темною короткою стрижкою сидів до них спиною.

Дівчата підійшли до столика, спереду йшла Дінка, високо задерши голову і вправно виляючи стегнами, за нею норовиста Соломія.

Різницю між ними видно було здаля.

Діна, як завжди в гарненькій сукенці, на височезних підборах, а Соля в штанах та обʼємному худі, ще й капюшон накинула на волосся.

Але як би не намагалася Соломія не виділятися, але Орест відразу помітив її небесні очі та чуттєві губи. Він посміхнувся, побачивши як дівчина намагається приручити неслухняне пасмо, яке все вибивалось з капюшона і спадало на обличчя.

- Привіт - Тім, - підскочив Тимофій, протягнув руку, -  а це мій нудний дружбан - Орест, - розплився своєю хитрющою посмішкою.

Орест промовчав, лише кинув невдоволеного погляда на друга.

Діна жарт оцінила, на мить посміхнулась.

- Я Діна, а це моя не дуже привітна подружка Соля, - підколола Дінка, але  Соломія і не думала ображатися.

Вона не раз повторювала Діні, що у неї язик без кісток. Але така вона була і з цим нічого не вдієш.

- Дівчата, приєднуйтесь. Що замовимо? - Включився Орест.

- Нічого, ми недовго, - промовила Соломія, сідаючи за стіл навпроти Ореста, Діна сіла коло подружки.

- Я буду лавандовий лате, - прощебетала білявка, - а що? - Фиркнула в бік напруженої Солі.

Орест зробив замовлення. Він намагався занадто не розглядати Солю, але чомусь його погляд все зупинявся на цій тендітній дівчині. Тоді він згадав напис на дверях її кімнати: «не заходь, бо вбʼє», уявляючи як ця мала може взагалі комусь нашкодити. Посміхнувся.

- Отже, перейдемо до справи? - Раптово та різко промовила Соля, - я так зрозуміла,  ти щось знайшов у мене вдома. У мене два питання: що ти там забув, і що саме знайшов?

- Легше, сонце. Бо я себе відчуваю, як на допиті, - не очікував Орест.