Розділ 4

Музика в житті Ореста посідала окреме місце. Це був його власний світ, де він міг жити за своїми правилами.

Якось, ще бувши підлітком, він потрапив на концерт Емінема. Це було зовсім випадково, він практично нічого не знав про нього, лише те що він крутий репер.

Але та мить, коли співак вперше вийшов на сцену, оточений тисячами фанатів, залишила в серці незабутнє враження.

Ритмічні біти, потужні тексти, та енергія, яку він віддавав на сцені викликали в хлопця вир емоцій.

Це стало початком власного творчого пошуку. З часом він обзавівся електрогітарою, навчився досить вправно грати, почав писати пісні.

Ідея створити власний гурт зріла давно. Спочатку він втягнув Тіма, помітивши як на одній із вечірок той непогано бринькає на гітарі.  Залишилось знайти барабанщика та  бас-гітариста. І, звичайно, фронтмена гурту.

З цього моменту все і закрутилось. 

Орест з Тімом вирішили влаштувати справжній кастинг із прослуховуванням. Що саме цікаве, на місце вокалістки претендували майже всі дівчата універу, деяких навіть не зупиняла  відсутність вокальних даних.

Розуміючи, що дівчина-вокалістка може створити проблеми в чоловічому колективі, Орест зі словами:  «Дівчатка, у нас не кастинг ВІА Гри», —  відправив їх всіх по домівках. 

Але пошуки продовжилися.

Левицький взяв на себе майже все: від місця репетиції, до музичних інструментів. 

Згодом врешті-решт знайшлися таки любителі року — Дімон та Ромка.  Лише з фронтменом ніяк не складалося. Хлопці виконували рок, його потрібно було відчувати, до того ж лідеру гурта потрібно було мати хоч якийсь голос». 

Другий  етап «кастингу»  друзі провели між собою. Довго сперечаючись,  вирішили спробувати заспівати по черзі. 

Тім затягнув так, що можна було уявити як за рогом мучають кота. Ромка чудово відчував себе на барабанах, але на мікрофон дивився як кролик на удава.  Дімка старався як міг —  і взяв у руки стійку з мікрофоном, і добре рухався під час програшу. Але варто було відкрити рот, як зал потопав в надто жалісливих звуках.

— З таким співом можна просити гроші десь під церквою, — сміялися хлопці. 

Черга дійшла до Ореста. Він впевнено тримався, і оскільки майже всі пісні написав самостійно, то в нього вийшло досить гарно. Тім відразу говорив, що головним повинен бути Орест, і довго потім виказував друзям, що вони згаяли безліч часу. 

Орест з Тімом приїхали першими до просторого гаража, який друзі переобладнали під зал для репетицій. Він знаходився поодаль від житлових будинків, щоб нікому не заважати. 

Поки підключали  апаратуру підійшли  Ромка, Дімон  і Юлька. Та ще хтось, придивившись Орест впізнав руду, яка  вчора крутила перед ним  хвостом. Лише забув як її звати. 

— Лєра, давай мерщій, — підганяла Юлька. 

«Так, Лєра», — згадав.

Друзі сміялися і шуміли. Але вартувало їм взяти в руки інструменти, як кожен з них розчинявся в музиці. 

Орест одягнений у чорні джинси та футболку з принтом, стояв перед мікрофоном, його темне неслухняне волосся стирчало навсібіч. 

Ромка, з короткою стрижкою та хитрими  очима, сидів за ударними, розміщеними по самому центрі. Він вправно відбивав ритм барабанними паличками та кидав бісики своїй Юльці. 

Тім виглядав самим зосередженим. 

Його світле волосся, майже біле від сонця, падало на обличчя. Він фокусувався на кожному акорді, кожній ноті. 

Хлопці між собою навіть дали йому прізвисько "ботан", бо вже надто все робив на відмінно.

Заграли гітари, підтримав барабанщик, Орест пробігся по струнах, заспівав перший куплет.

— Я ж казала, які вони круті, — кричала на вухо Лєрі Юлька. 

Вона двигалася в такт музиці. Лєра теж не зводила з хлопців очей, особливо з Ореста. 

— Подруго, я тобі раджу покласти око на когось іншого. Орест надто … вимогливий чи що.

— Що значить вимогливий? Хочеш сказати, що я його не варта?

— Смішна ти, я просто про те, що ти згаєш час та й все. Є ще  Тимоха та Дімон, вони теж нічого такі. А? —  Підбила ліктем подружку, — на Ромку, звісно, навіть не заглядайся.

— Вимогливий кажеш… Подивимось, я теж не із простих, —  замислилась.

— Як знаєш, тільки не кажи, що я тебе не попереджала, — вона закинула руки вгору, плескаючи в долоні.

Репетиція набирала обертів, хлопці пробували нове аранжування, інколи зупинялися, щоб дещо підправити, інколи починали все спочатку та результат того вартував.

Раптом почувся сильний грюкіт по воротях, таке враження, що хтось зі всього маху бив по дверях ногами. Дівчата злегка привідчинили, думаючи що це хтось зі своїх жартує.

Але всередину увірвалися четверо молодиків добряче на підпитку. На них були схожі вітрівки з одним і тим самим логотипом. Лєра відразу упізнала лого місцевого баскетбольного клубу.