Розділ 13

   І йому вдалося… Нам звільнили спеціальні невеликі підвищення перед сценою у формі півкола з округлими поручнями, які для більшої видовищності ще й підсвічувались світлодіодними смужками. До нас, там виляли всіма принадами піджейки, яких перед тим буквально обваляли в блискітках і ті нагадували прибульців з якоїсь далекої галактики. Вони майстерно показували публіці всі свої вміння, демонструючи пластику і змінивши місце дислокації, перебрались на велику сцену.

   Ще якихось два місяці назад, мене б ніщо не зупинило повторити за ними, а можливо навіть і перевершити, показавши майстер-клас біля тієї жердини неподалік діджея, та тепер все змінилось. Але ж здаються лише слабаки! Його поява в моєму житті змусила згадати це гасло. І от якась мить і ми з Веронікою вже зайняли свої місця, подолавши декілька сходинок.

   Неонові вогні палахкотіли, без угаву освітлюючи все навколо, додаючи драйву і вводячи в специфічний клубний транс шаленства та ейфорії. Наче знову потрапила в минуле, тільки сцена інакша – все більш стримано і звісно, роздягатися вже не потрібно.

  Ще якісь секунди й почалось справжнє божевілля з першими ж, трохи спаплюженими клубним стилем акордами, коли пролунала початкова фраза «Ты надеваешь каблуки уже не для него…». Спеціально ж вибрала цю композицію, тому вчепившись однією рукою в поручні, почала плавно рухатися в такт музиці, з іронічною посмішкою звертаючись до нього словами її виконавців. Він незворушно стояв перед нами разом з іншими, але ті, хоч намагалися веселитись, а цей вдавав із себе статую, прикувавшись очима. Лунала фраза «Он явно не тот, кто был небом дан…», в якій було стільки сенсу, що навіть серце стискувалося, не витримуючи несподіваних емоцій, що раптово атакували, та я швидко їх придушила, згадуючи зовсім інший клуб, бо це завжди приводить до тями приблизно так, як крижана вода, вилита на голову у двадцятиградусний мороз.

   А на фразі другого куплету «Его не сможет так никто любить, как ты любила…», моя саркастична посмішка взагалі розтягнулась ледь не на все лице, хоча насправді за нею ховалось зовсім інше... Дуже сподівалася, що він може достатньо її роздивитися в мерехтливому неоновому світлі. Всі ці слова — правда, навіть не сумнівалась. Де він ще настільки віддану дурепу знайде?

   Ще трохи помучившись, звуки пісні нарешті стихли, змушуючи зупинитись. Непомітно притулила руку до шраму, наче, це могло принести якесь полегшення. Якби Мія чи Денис дізнались...

   Вероніка зійшла зі свого підвищення, довелось повторити за нею, спустившись до її веселих друзів і всі разом відійшли в бік, якомога далі від динаміків. Серафим стояв перед нами широко розтягуючи губи в лінивій посмішці і я вже бачила в його очах рішення.

   - Ніко, ти була неперевершена, як завжди. Перемога твоя. – повідомив гучно, нарешті відірвавши погляд від мене.

   Він же ні разу й не глянув на неї, лиш мене облизував очима!

   - Ні – вона показово надула губи, махнувши головою, наче та дитина в магазині, якій відмовили в покупці бажаної іграшки. - Я визнаю поразку — Соня реально була кращою, передаю їй своє звання. Справедливість вище всього і я завжди за неї, тобі ж відомо.

   - Саме так, Вероніко, вона була кращою... але, як ти сказала, справедливість має перемагати. – категорично повідомив він своїй подружці з похмурим натяком, проте при цьому знову дивився в очі саме мені. – Ти їй піддалась, бо я знаю, на що ти насправді здатна.

   - Це що за марення?! Яке піддалась?! – вигукнула обурливо, перекрикуючи музику, заволодівши його увагою. Ефектно здійняла підборіддя і так само голосно продовжила: – Доведи! Ти ж маєш знати, що в суді доводять саме провину підсудного, а він у відповідь захищається. Доведи мою вину! Обгрунтуй свою маячню хоч якимись правоподібними доказами. – показово заграла бровами, викликаючи в мене усміх — така завзята...

   Перевела погляд на Серафима. Вивчаючи це впевнене лице, усвідомила, що від того колишнього хлопця майже нічого не залишилося. Він змінився до невпізнанності, та не тільки зовні. Наче відчувши на собі мої очі, відірвався від Ніки, абсолютно ігноруючи ту, вкотре перемкнувши всю увагу на мене. Явно очікував, що активно сперечатимусь. Ну що ж, здивуємо…

   Усміхнулась мило і погодилась, хоча розум голосно протестував проти такої необдуманості, але з іншого боку навіть цікаво стало, що він замислив. Несвідомо спробувала пригладити волосся, запізно усвідомивши, що це вже зайве — кучерів позбавилась декілька тижнів назад, а звичка залишилась. Гордо випрямилась.

   - Несправедливо! – гучно обурювалась Ніка і тут я усвідомила, що вона може елементарно ревнувати, явно ж помітила цей підвищений інтерес. Захотілося заспокоїти її.

   - Яке рішення, таким буде і його виконання.

   - Знову поводишся як... Справедливість у твоїй професії — основна риса! Забув?! – фиркнула, ігноруючи мої слова і роздратовано поспішила в лаундж-зону. Всі інші повторили за нею, всі крім нього.

   А я стояла з тріумфальним виглядом, повертатись і не планувала. Він думає, що переміг? Ні. Програв. Давно. Хоче побачити мою майстерність? Я йому її покажу. Байдуже на той шрам, який продовжував нагадувати про себе. Чхати на все! Нічого не станеться! Одразу зиркнула на те підвищення, з якого щойно злізла. Вільно. Прекрасно. Туди й попрямувала.

   Він залишився на місці і знову незворушно спостерігав за мною, тільки вже на відстані. А мені хотілося старатись ще дужче, що і зробила.

   Несподівано розвернувся, але замість того, щоб рушити до своєї компанії, попрямував до діджея. Зрозуміла: щось задумав. Трохи збавила темп, вгамовуючи старання, все одно ж не бачив.

   Через декілька хвилин повернувся з переможним виглядом. Саме так і навіть не приховував цього. Пройшов повз, криво посміхаючись і в ці секунди пролунали початкові звуки нової композиції.

   «Last Mistake» ADVENT…

  Він і не міг вибрати нічого іншого, щоб познущатись. Завмерла у відчаї закусивши губу й вгамовуючи щем серця, бо колись це була наша «Остання помилка»… Я вже знала, що буде далі – не важко здогадатись. Заплющила очі, віддаючись музиці, несподівано усвідомивши, що переклад ідеально підходить пісні, яку колись вважали лише своєю, бо нарешті вона набула правильного значення. Розплющила очі, гарячково відшукуючи їх з Веронікою в натовпі. Але виявилося, він не переступив цю межу, чим добряче здивував, а лиш відійшов трохи далі й продовжував здалеку спостерігати, поверх голів танцюючої молоді. Захотів показати, що також все пам’ятає і… досі залишив її нашою, недоторканною.