Розділ 11

  Серафим

Досі не вірилось, хоч вона вже і сиділа на гойдалці зовсім поруч.

Один єдиний крок і могла б опинитися в обіймах. Один єдиний крок і цей погляд навпроти перестав би бути байдужим. Але той крок не зробити.

- Соня тобі вже краще? – Ніка привела до тями своїм дзвінким голосом, який і мертвого при бажанні розбудить.

- Звісно. – відказала тихо, ховаючи очі й традиційно торкнулась волосся. Все як і колись...

Вона втекла. Відсторонилася. А я не міг так легко з цим змиритись. Дав Вероніці завдання все продовжити. Хоча це було не зовсім завдання, а швидше виклик, бо для цієї дівчини не існує нічого неможливого, а на прохання і вказівки майже не реагує, довелось йти на хитрість. Натякнув, що їй таке не вдасться і вона миттю прийняла правила гри, з широкою усмішкою повідомивши, що вже завтра доведе протилежне й організує зустріч в своєму улюбленому місці. Дуже на це сподівався, ще повністю не усвідомлював для чого все роблю, але не міг інакше і так завжди було, коли справа стосувалась Соні.

Ніка щось без угаву весело тараторила, як зазвичай, навіть не слухав, дивлячись лиш на неї... Спохмурніла. Погляд незацікавлений, вдавано-спокійний, якийсь відсторонений і чужий. Немов силоміць його приліпила до себе. Захотілося стерти всі сліди суму і знову дивитись на променисту усмішку з минулого.

Подібні думки дратували, виводили з рівноваги, хоча в цьому заслуга не тільки безумних роздумів, а самої її появи. Перемкнув увагу на Вероніку, яка намертво вчепилась в руку і не планувала відпускати. Знав лише єдиний надійний спосіб її відволікти, зайнявши справою, до того ж об’єкта її обожнювання дійсно не було видно під ногами, де той постійно вештається, тільки й дивись, щоб не наступити.

- Де твій цуцик? Знову в мандри подався?

- Аскольд! - різко заверещала майже на вухо, нишпорячи очима навколо. - Втік! – збуджено зітхнула і рука миттю стала вільна, а вона поспішила на пошуки.

- Я допоможу. – похопилася Соломія, залишаючи нас наодинці.

Лише один крок...

Ступив до неї. Ні! Пів кроку і крапка! Обіперся рукою на металеву конструкцію гойдалки, залишаючи між нами незначну відстань.

Вона похмуро дивилася вслід дівчатам. Нервувалась, що було добре видно з того, як затисла пальцями краї гойдалки по обидва боки від себе, як глибоко і повільно дихала, суплячись все більше і не наважувалась підняти очі, просто ігноруючи мою присутність.

Дивився за кожним порухом її вій, досі не вірячи. Безвідривно вивчав і не зміг стриматись від коментаря:

- Небезпечно прекрасна.

- До чого ці заяви? – обережно підвела очі й спробувала фиркнути, але актриса з неї не дуже.

Змінилася до невпізнанності. Це темне волосся зовсім не личило і дивно було бачити її без тих неслухняних кучерів, які обрамляли юнацьке лице, а вона постійно намагалася їх пригладити, приборкати, наче, це взагалі було можливо. Навіть не думав, що від такого волосся можна позбутися — це було за межею мого сприйняття, ніколи й не уявляв її без тих кучерів. Складалось враження, ніби навмисно зіпсувала свою зовнішність, позбуваючись всього, що її пов'язувало з минулим, немов, спеціально старалась втратити власну ідентичність, стати такою як усі — однією із тисяч. Але… Вона ніколи такою не стане, бо завжди була і залишиться особливою.

- Твої очі такі ж. - і я знову як останній ідіот, заворожено губився в них, хоч електричне освітлення і не давало сповна роздивитись їхній відтінок, але пам'ять прийшла на допомогу. - Наче ангел.

- Ні. Вже давно знищила свій німб… допомогли... – втомлено хмикнула, знову опустивши очі й відірвавши руку від тієї гойдалки стала нервово пригладжувати волосся, хоча на вулиці навіть вітру не було. - Я в них давно не вірю.

Вона явно хотіла ще щось додати, але в останні секунди замовкла прикусивши губу. Ще одна звичка... Все, як і раніше, хоча і стала зовсім іншою. Більше не всміхається так щиро, як колись — по-справжньому, не радіє життю, зняла маску промінчика.

- Дякую, що не видав нас. – пролунало несподівано, і вона завзято продовжила тим самим байдужим тоном: - Не сказав, що ми знайомі, це допоможе уникнути багатьох неприємностей. Все давно в минулому, а ми просто чужі одне одному. Тому такий варіант ідеальний.

- Соня, як можуть бути чужими люди, які мають спільне минуле, які разом мріяли будували плани, які обіцяли й вірили? – хотілось привести її до тями, хоч трохи!

- Справжній світ занадто далекий від тієї казки, яку ми придумали. – поспішно підвелась, скоротивши відстань до якихось десятків сантиметрів і дивилась прямо в очі: не сполохано, не награно, а з байдужістю. Холодно посміхнулась, хмикнувши та продовжила непохитно: - Він поставив нас на коліна перед реальністю, позбавивши мрій. І ми давно одне одному непотрібні, тому і чужі. Для мене того минулого вже не існує, я переступила через нього.

Якусь мить уважно вивчав, придивляючись, відшукуючи хоч якийсь натяк на обман чи фальш, але очі підводили або його просто там не було.

- Я це вже зрозумів. – нарешті повідомив стримано, і вона просто пройшла повз, покрокувавши в будинок, розсікаючи тишу приглушеним стукотом підборів і цей звук був реально нестерпним.

Піддаючись несвідомому пориву, закинув голову до неба: зоряне, по-літньому чисте, видно всі сузір’я. Важко вдихнув свіже повітря з легким ароматом якихось садових квітів, які так полюбились сусідам. І заплющивши очі, дійсність гнітюче розмилась подихом спогадів.

То був останній рік навчання, і як виявилося найважчий. Першого вересня побачив, що малявка з якою познайомився влітку, навчатиметься в моїй школі. Вона зовсім не виглядала на свій вік: тоненька, тендітна фігура робила її ще молодшою, але вона стояла вишикувавшись в лінійку з іншими дев'ятикласниками, не поступаючись їм у зрості. З тієї шеренги її було помітно навіть на інший бік подвір'я школи, де проходило святкове шикування. Та копна світлого, неслухняного кучерявого волосся робила її добре впізнаваною серед будь-якого натовпу. Це все в сукупності з тими очима небесної синяви, розсипом милого ластовиння на носі, доброю вдачею та чарівною усмішкою, яка постійно вигравала на лиці робило її облік незвичним. Будь-хто сказав би, що вона дійсно втілення якогось ангела, навіть попри те, що спеціально зав'язувала волосся у високий пучок і тоді обриси її обличчя набували різкості, але однаково була чарівною і милою.