Розділ 1

   Два місяці потому

Суботній день ідеально підходив для переїзду і початку нового життя. Всі речі вже були розібрані та старанно розкладені в новій квартирі й лиш подруга ніяк не могла знайти собі місця — металась з кутка в куток, оглядаючи все навколо з явним невдоволенням.

З Соломією нас звела доля чотири роки назад, ми одразу подружились, замінивши одна одній сім’ю. З лікарні вони Денисом, її судженим, забрали мене до себе і тоді Мія (саме так її звуть всі знайомі, бо недолюблює інше скорочення свого імені – Соля), взялася активно опікуватися та доліковувати. Хоча з боку це виглядало так, наче, вона прагнула допомогти цій долі та все ж замучити. Тому така «втеча» з-під її маніакальної опіки здавалась порятунком.

Заледве вмовила її зайнятись актуальнішою справою, ніж інспектування мого нового помешкання — всадовила біля себе на ліжко та змусила вивчати каталог весільної моди, завбачливо куплений вранці.

На пальці подруги ефектно виблискувала каблучка, вони з Денисом готувалися стати подружжям. Саме це частково й допомогло мені звільнитися з-під їхньої опіки, слугуючи таким собі приводом для переїзду з того «гніздечка», яке через два місяці офіційно мало стати сімейним. Вони обоє добряче противились цьому, але потім зваживши всі "за" і "проти", все ж дослухалися. Денис знайшов мені квартиру, за якусь підозріло невелику, навіть смішну, плату (ну з цим мені ще варто було розібратися), але я вже раділа втечі від них і відмовлятися від такого шансу було б нерозумно. Допоміг з роботою, прилаштувавши в доволі престижний торговий центр консультантом до свого знайомого, адже лікарі нарешті дали дозвіл працювати й це трохи заспокоїло протести Мії.

- Ніяк не звикну до цього твого нового іміджу. – подруга вирвала з роздумів, скривившись, та пропустила між пальцями пасмо мого фарбованого волосся.

Сама в перші дні шарахалась дзеркал, поки повністю не звикла до думки, що вже позбулась тих світлих кучерів, поповнивши ряди брюнеток.

- Нове життя вимагає кардинальних змін і рішень. – вкотре один і той самий коментар. І в цьому є сенс, бо зазвичай, в стані душевного потрясіння хочеться щось змінити, відсторонитись від проблем, а підсвідомість підказує найлегший варіант.

Подруга знову схилилась над тим каталогом, гортаючи сторінки без особливого ентузіазму, навіть не приглядаючись до запропонованих зразків.

- Ці всі сукні такі... дивні. – вкотре зітхнула.

- Важко з тобою не погодитись. – спробувала придивитись до чергової моделі з невеликим шлейфом та вирізом «Кармен», що виглядало досить таки... незвично, поки вона похапцем не перегорнула листок. Навіть не уявляла її в такій сукні. - Потрібно йти в салон і там вже придивлятись до тканин, фурнітури, оздоблення. А з каталогу ти можеш вибрати хіба що фасон, та елементи крою і то не факт, що все підійде, необхідно приміряти й дивитись, що пасуватиме.

Мія відірвалась від зображень моделей, хмурячись ще дужче:

- Ти ж знаєш, як я не люблю цього всього.

- В тебе немає виходу – Денис очікує побачити наречену в білій сукні, як і всі його родичі, а не в спортивному костюмі, який тобі так полюбився.

- Це все наклеп. Я заради нього вже давно ношу сукні. – усміхнулась, вказавши на своє червоне вбрання, показово пригладжуючи ліф. - А про родичів ти маєш рацію, бо там в кожного свої дивацтва.

І після цього мене чекала детальна розповідь про все велике сімейство Дениса, в трьох поколіннях: їхні характери, особливості, вподобання та смаки. Врятувала лише поява самого винуватця.

Він зайшов до нас та дивився на Мію закоханим поглядом, таким відданим, як і завжди, а потім схилився і закарбував швидкий поцілунок, змусивши мене зніяковіло опустити очі. Вже давно не залишалось сумнівів – вона знайшла свого одного єдиного і назавжди. Саме тому я і не могла більше знаходитись поруч з ними в одній квартирі, бо відчувала себе зайвою, інколи навіть здавалося, що своєю присутністю можу зруйнувати їхнє щастя, адже постійно притягую якісь неприємності.

Денис повідомив, що їм вже час їхати й подруга миттю взялась мене повчати:

- Не забувай: лікувальна фізкультура, вітаміни, багато пити, шрам лікувати, берегтися. - зупинилась перевівши подих і видала своє коронне: - Я перевірятиму.

- Хто б сумнівався. - пробурмотала сама до себе, закотивши очі.

Прощалася, ніби назавжди, даючи ці настанови, попри те, що ми мали побачитись вже через декілька годин, бо ця невгамовна дівчина запланувала на вечір святкування новосілля. Вони ж їхали за Нікою, сестрою Дениса і планували одразу повернутися.

– Відпочивай, освоюйся, ні за що не хвилюйся, ми все привеземо. - продовжувала подруга, і коли вже майже дістались дверей, різко розвернулась: - Соня, один твій дзвінок і я тут. – кинулась в обійми та вже в наступну секунду відпустила, зосередивши всю увагу на своєму судженому, який мовчки спостерігав за нашим дивним майже прощанням: – Ден... – проскиглила благально зиркаючи з-під вій, ще й губи показово надула.

Знову закотила очі та застережливо мотнула головою в безмовному зверненні до Дениса: "Не залишай, забирай з собою".

- Пропонуєш переїхати сюди? – усміхнувся, потішаючись ситуацією.

Трясця! Що він робить?! Вона ж може... Скривилась ще дужче, гучно зітхнувши.

- Ми ненадовго. - легенько провів долонею волоссям, вдивляючись у вічі. Спроба втихомирити не вдалась, бо вона здаватись і не планувала. Розвернулась, підозріливо примружившись та глянула десь в глиб квартири. Все виглядало так, наче, згадала щось життєво важливе і без пояснень попрямувала в сторону кухні.

Здогадалась, що це черговий контрольний, типу “фінальний” огляд холодильника і кухонного приладдя. Ніби там щось могло змінитись після її останньої ревізії. Змучено провівши поглядом ту червону сукню, яка мелькнула та одразу зникла за прочиненими дверима кухні, глянула на її нареченого, який заледве стримував сміх.

- Денис, заради Бога, зроби щось. Знайди чим її зайняти, інакше це ніколи не закінчиться.