2

Лоліта через хвилин десять була біля будинку Діми. Хлопця вона побачила здалеку. Він сидів на лавці з ... Катя! Сама Катерина! Що ж вона йому так втирає, що так наполегливо вливає у вуха? По обличчю Діми було все зрозуміло: він уже був готовий її культурно відіслати. Та що там готовий? Лоліта навіть з двохсот метрів почула фразу: «Та відчепись вже, а? Не подобаєшся ти мені, не подобаєшся!» Хлопець схопився на ноги, побачив, що наближається Лоліта, і завмер. Дівчина підійшла до Діми, зупинилася поруч і заглянула в його очі. Розлючений до цього хлопець відразу ж розтанув.

-Ну, не зраджував я тобі, - знову почав виправдовуватися Діма.- Це тобі Катя наплела?

Дмитро зробив жест рукою в бік подруги.

-Так, - спокійно відповіла Лоліта.

-Та вона сама до мене п'ятий день клеїться. Хочеш - вір, хочеш - не вір.

-Я вірю.

Це так просто повірити своїй коханій людині. До чого слухати чужі плітки? Якщо є якісь підозри на зраду, то краще переконатися в цьому самою, або розвінчати припущення. Лоліта замислилася про те, що зустріч зі Славком – це доля. Вони п'ять років не бачилися, а саме сьогодні, коли вона посварилася з Дімою, він їй зустрівся. І не де-небудь, а в рандомному кафе. І саме доля розкрила справжню суть пліткарки Каті. А Лоліта ще називала її своєю подругою, цю «відкривачку очей».

-Я кохаю тебе! - майже прокричала Лоліта.

-І я тебе дуже кохаю,— відповів щасливий Дімка.

Міцно цілуючись, вони не бачили перекошеного обличчя Каті, вони бачили лишень один одного, адже їм ніхто більше не був потрібен.

-Пробач, що я повірила їй, а не тобі, - прошепотіла Лоліта.

-Обіцяй, що такого більше не повториться. Обіцяй, що будеш спочатку питати мене, якщо що.

-Обіцяю.

-А я обіцяю, що ніколи не зраджу твоєї довіри. Тримай.

В руці у Діми з'явилася маленька коробочка.

-Що це? - здивувалася Лоліта.

-Це причина, через яку я затримувався вечорами. Мені потрібно було заробити на цю штучку.

Діма відкрив коробочку, дістав звідти чудову обручку і взяв за праву руку Лоліту.

-Я хотів це ще вдень зробити. Але мені завадили... Будь моєю Валентиною. Виходь за мене заміж. Ти згодна?

У дівчини на очах заблищали сльози: ось воно справжнє щастя.

-Так,— не вагаючись відповіла Лоліта.

Діма обережно одягнув обручку на безіменний палець своєї обраниці і щасливо посміхнувся.

Ще мить, і вони вже йшли вдвох, тримаючись за руки. Вони - дві закохані людини. І ніщо не зруйнує їхнього кохання. І ніхто.