6.Корвус

Коли на думку Корвуса все було готове, а він сам вже встиг добряче зголодніти, Лоран холоднокровно вирішив його добити проханням почекати пару хвилин. І це коли Корвус не міг дочекатись коли вони вже сядуть за стіл... На його скромну думку це було занадто жорстоко.

Пряний аромат смаженого м'яса та розмарину вже заповнив усю кухню. Ніжні шматочки телятини, ідеально підрум'янені на грилі, контрастували із свіжим міксом руколи та шпинату. Печериці, обсмажені до золотистої скоринки,  тонкі пластинки пармезану,повільно танули від тепла м'яса, завершували цей кулінарний шедевр.
Корвус ледь стримав стогін, дивлячись на цей апетитний натюрморт, який Лоран так безжально змушував його просто споглядати,  стікаючи слиною. Поки  сам,  педантично нарізав  хрусткий багет і робив соус до м'яса. Яке так старанно готував Корвус.  Він щиро не розумів як можна було бути таких холодним до цього запамарочливого аромату.

— Ще хвилину, — спокійно сказав його особистий тортурник, коли Корвус уже втретє потягнувся до своєї тарілки. 
—Не повіриш, але ти це казав дві хвилини тому, Корвус не стримував свого невдоволення. Коли він був голодний, він був втричі нестерпний ніж зазвичай.

— Значить, залишилася одна, май терпіння, інакше перебьєш апетит. 
—Тобі казали про те, що ти жахлива людина?

Лоран навіть не підняв очей. Корвус майже захопився його холоднокровністю, якби всі його думки зараз не були наколо вечері під носом.
—Май зовсім трохи терпіння.

Корвус обурено склав руки перед собою.

—Я заісно не тисну, але тобі краще пришвидшитись інакше моя смерть буде на твоїх руках.

—Ти занадто драматизуєш.

Корвус фиркнув і знову втупився в тарілку.Запах був нестерпний. Занадто спокушаючий.
М'ясо все ще віддавало прянощами, багет тихо потріскував під ножем. 
Соус  Лоран змішував так зосереджено, ніби проводив якийсь особливо складний ритуал. Корвуса вбивав його спокій, а також його вбивала їжа яку не можна було їсти.

— Ти завжди перетворюєш вечерю на цілу церемонію?

—Я просто хочу нормально поїсти.

—Мабуть ти не знаєш, що нормально ‐ це коли їжа ще гаряча, а не коли ти встигаєш написати до неї дисертацію. А ще тебе встигають відспівати в кінці.

Лоран нарешті глянув на нього. І Корвус на мить забув про своє невдоволення і навіть голод.
—Якщо ти голодний, можеш з'їсти багет.
Корвус поглянув на хліб, потім на м'ясо.
— Я хочу м'ясо.
— Тоді чекай. Ще хвилину і буде готово.

Корвус важко зітхнув. І зосередився на хлопці навпроти. Завдяки чому і помітив як Лоран ледь помітно всміхнувся, перед тим як нарешті  полити м'ясо тим чортовим  соусом.

—Ти зараз усміхнувся? Признайся, що тобі приносить задоволення дивитись як я вмирає з голоду.

—Ні і ще раз ні

—Але я  тільки но бачив, ти усміхався,— Корвус звузив очі випробовуючи непробивний спокій Лорана.

— Тобі точно здалось, мабуть це  галюцинації  від голоду вже,— легенько підколов його Лоран.

І лише після цього приниження  нарешті дозволив Корвусу підтягнути тарілку  до себе.
Корвус одразу взяв до рук столові прибори і поки той не передумав, прийнявся їсти.
—Не поспішай. Не хочу, щоб ти вдавився.

—Я більше не слухаю тебе. Ти‐моя голодна галюцинації.

Відповідь Корвус не почув бо переживав смаковий оргазм. Це було вбивчо смачно, але він вирішив що  ніколи в тому не зізнається. Лоран не повинен знати, що цей состав вартував всіх хвилин очікування. 
На кілька секунд запала тиша. Лоран стурбовано подивився на нього. 
—Ну?

—Доволі прийнятно.

—Якийсь занадто скупий  комплімент,– розчарування на лиці Лорана було майже чарівним.

— Лавка щедрості на сьогодні прикрита. Я ледь не вмер поки чекав вечерю.

Лоран похитав головою, й знову не зміг приховати посмішку. Його дійсно забавляв драматизм Корвуса. Щось в цьому було.

Коли їх спільна вечеря  добігала кінця,   ніхто не поспішав прибирати посуд то розходитись по кімнатам. В повітрі невидимою вуалью висіло бажання продовжити цей вечір.

Корвус не витримав першим і користуючись моментом запропонував перебратись Лорану в вітальню. 
Він справді не чекав схвальної відповіді. 
Тож навіть трохи здивувався коли той погодився.

— Тоді я приберу, посуд,– зі звичною живністю промовив Корвус та засуєтився над столом, складаючи брудні тарілки. 
В його голові назрівав план якого залишилось тільки притримуватися.

Склавши весь посуд в мийку він скоса глянув на Лорана. Той з вродженим спокоєм капібари заварював чай. По густому запаху чебрецю та м'яти не було сумнівів, що той був трав'яним.
Було доволі затишно до тих пір поки Корвус не побачив вже знайому чашку якої точно на поличці не було. Він, що ховав її від нього? 
— Жах, знову ця чашка, –  не втримався від коментаря Корвус опускаючи руки в мийку. В його голосі майнула нотка безсилля.

—Що ти маєш проти моєї чашки?

— Вона виглядає так ніби є переродженням якогось катюги, – він навіть не старався приховати, свою зверхність до цієї чашки.

—З твоєю фантазією треба книжки писати, – посміявся Лоран виставляючи на підніс  солодке,  заварник і обов'язково свою улюбленицю.

 Зручно вмостившись. В вітальні один навпроти одного вони деякий час  мовчали, вивчаючи поглядом  чашки з чаєм, що парували на  столику перед ними.За  відкритими вікнами спокійно шумів осінній ліс.  

Корвус сидів, обпершися об спинку й покручував у пальцях ложечку. Лоран був навпроти,  розслабленіший, ніж зазвичай. По його прохолодному лиці було важко здогадатись про що він думає.

— У тебе було щось таке в дитинстві, що досі гріє? Ну, щось... дуже твоє? – ніби між іншим раптово  спитав Корвус піднімаючи на нього погляд з під вій.

Лоран повів плечем. Між бровами з'явилася складка. Яи не вперше Корвкс бачив його таким задумливтм. Минуло трохи часу перш ніж Лрран змилувався поринаючи в спогади.
— Коли я був зовсім малим, бабуся готувала спеціально для мене грушевий пиріг. Це був наш секрет. Я ховався від сестри в коморі й їв його там, з думкою, що цей пиріг, тільки мій,– Лоран на деякий час перервав розповідь, відпивши чаю зі своєї страшної чашки перш ніж продовжити. 
— Мені подобалося думати, що я особливий для бабусі. Що вона пече пиріг тільки для мене.А згодом я дізнався, що такий самий секрет вона провернула і з моєю сестрою.