3. Лоран

У будинку було тихо. Занадто тихо, як для двох. Лоран мовчки пройшов повз Корвуса і поставив чайник на плиту.  
Вечори тут були довгі. Гарячий чай давно став для Лорана способом заповнювати тишу, яка його ніколи не обтяжувала. Сьогодні ж ця тиша була іншою — у будинку з'явилася ще одна людина. До того ж незнайома.

Лоран бачив, що Корвус постійно хоче щось сказати, але ніби не наважувався.І Лоран був йому вдячний, так як все ще обдумув своє рішення прийняте вдень. Не те щоб він шкодував про нього, але певні труднощі все ж були.

Лорану було не звично, що хтось постійно присутній біля нього. Це не дратувало, скоріше  вибивало з звичної рівноваги. Яку він встиг вибудувати для себе.

В будинок вони повернулись вже далеко за обід.
Лоран одразу мовчки відкрив холодильник і кілька секунд дивився на полиці, перш  ніж дістати сир, масло й хліб.

Корвус  стояв посеред кухні дивлчись в спину хлопця.

— Сідати можна?

Лоран навіть не обернувся,

— Якщо стілець не проти.

— А ти завжди так жартуєш?

— Це не жарт.

Лоран краєм ока прослідкував як Корвус все ж сів на край дерев’яного стільця, ніби боявся щось зачепити. Його уважний погляд ковзав кухнею.

— Ти малюєш? — запитав, Корвус і було видно як він пальцями зжав коліна під столом

— Так,  для себе, — відрізав Лоран, ховаючи погляд який тільки но був прикутий до хлопця. Він і сам почув, як різко це прозвучало.

— Це найкраще “не чіпай нічого”, яке я чув. — Корвус усміхнувся, але вже без виклику.
— Тобі личить тиша, ти тоді такий домашній, майже милий, звісно поки не починаєш  говорити.

Лоран на секунду застиг, а потім швидко відкинув думки і видихнувши, з лицем повним спокою, та зібранності,поставив чашку з чаєм та бутербродами на стіл перед ним.

Чомусь стало ніяково за те, що він не подумав нагодувати  хлопця раніше. Чи був він голодний? Як давно їв? Чого ховається? Запитань було багато. Він не знав з чого починати. Це був його перший подібний досвід.

—  Давно в бігах?– спитав Лоран сідаючи навпроти. Його погляд слідкував за зміною емоцій навпроти.

– Бувають сім'ї, які дуже люблять вирішувати за інших.

— І ти втік?

— Я вирішив, що бігати краще  ніж сперечатися,–  в останніх словах чулась гіркота, яку старанно хотіли сховати за легкою посмішкою.

Лоран замовчав обдумуючи почуте. Корвус теж. Користуючись моментом він почав  знищувати бутерброди з чаєм.Тиша, що виникла між ними була майже сімейною.

Але між тим, Корвус помітивши, що Лоран нічого не їсть ніяково запитав:
– Ти...?

Ніби прочитавши його думки, хлопець відповів.

– Я вже їв. Не голодний, – він спокійно підсуває тарілку ближче до нього.

Корвус дивиться так ніби той робить щось абсурдне. 
— Це вже благодійність?

Не стримуючись Лоран тихо фиркає.
— Це щоб ти не дивився на мене так, ніби зараз з'їси ще й стіл.

Не відмовляючись від їжі, Корвус з готовністю підсуває бутерброди до себе. Між ними западає знову тиша. 
Лоран не спішить з питаннями. Лише завбаччливо доливає чай, спостерігаючи з під вій.

— У тебе тут ніби прихисток, — тихо промовив Корвус коли з кулінарним  шедевром було покінчено.

— Ти також від когось, ховаєшся?

— А схоже, що я якомусь перейшов дорогу?

– Ні, просто... тобі тут хіба не самотньо самому?

– Не всі потребують постійної компанії. Мені добре так.

Корвус розуміюче кивнув. Погляд сірих очей навпроти став уважнішим.

— Я не залишусь надовго, — сказав він мов би упевняючи себе в цьому.

— Добре. Але якщо вже залишишся — доведеться мити посуд.

–Це вже офіційне працевлаштування?

— Ні, лише , випробувальний термін.

— А зарплата?,– не уймався Корвус. Йому надто сподобався їх діалог,  то ж він втопився за цю ниточку, щоб продовжити.

— Дах над головою, трьохразове харчування.

— Суворий роботодавець.

— Зате чесний.

Вперше за цей вечір вони обидва посміхнулись один одному. Напруга впала, даючи шанс чомусь більш тендітному.

– То я тепер твоя особиста прибиральниця?– майже грайливо  промовив  Корвус, дивлячись прямо в очі навпроти.

– Вирішуй сам,– Лоран напружено піднявся, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Та особлива атмосфера між ними була, грубо зруйнована. Корвус ледь стримався, щоб не ляснути себе по обличчю.