2. Корвус

Стоячи під теплими струменями води, Корвус мовчки спостерігав, як каламутні потоки стікають до зливу.
Він уже й не пам'ятав, коли востаннє міг так спокійно прийняти душ.
Гаряча вода змивала бруд, піт і втому останніх днів. Шкіру неприємно поколювало там, де лишилися подряпини й садна, а глибокий поріз на шиї відгукувався тупим пульсуючим болем.

Корвус лише заплющив очі на це і мотнув головою прогоняют небажані спогади.
Його життя більше нагадувало життя бродячого собаки, ніж людини. Сьогодні він ночував у чужому домі, завтра міг прокинутися в лісі або в закинутому сараї. Доручення змінювали одне одного, а разом із ними – міста, дороги й обличчя.

Тому зараз гарячий душ здавався непомірною розкішшю якою він планував скористатись на повну.

Він провів долонею по мокрому волоссю, змиваючи залишки піни, і мимоволі усміхнувся.

Яким би холодним і непривітним не здавався Лоран, Корвус був йому щиро вдячний. Хоча б за те, що сьогодні йому не доведеться засинати брудним.

Щоправда, господар будинку виявився напрочуд упертим. Корвус тихо хмикнув. Так було навіть цікавіше.

На подвір'ї залишалася ціла гора коробок, а Лоран навідріз відмовився приймати допомогу. Удвох вони давно б уже все рознесли. Корвусу нічого б не коштувало допомогти то все занести в будинок.

— Дивний ти... — пробурмотів він сам до себе.

Перекривши воду, він швидко витерся рушником і вийшов із ванної.

Кімната, яку виділив йому Лоран, була на другому поверсі.

Було помітно, що нею майже не користувалися.

На стінах не висіло картин, на полицях не було дрібничок, які траплялися в інших кімнатах. Жодної книжки, жодної вази з квітами, жодної свічки. Кімната відчувалась стерильніше ніж палата в лікарні.

Лише необхідні меблі.

Наче ця кімната весь час чекала свого мешканця. Або ж навпаки не приймала нікого, залишаючись мінімалістично безликою.

Корвус впав на ліжко й одразу тихо зашипів.

Матрац виявився жорстким, і синці на спині відразу нагадали про себе.

Він важко видихнув і відкривши очі, втупився у світлу стелю з акуратною ліпниною по краях. Треба було з чогось починати, але тіло розморене після миття протестувало від яких не буть рухів.

Його погляд повільно ковзнув кімнатою.
Дерев'яна шафа.Комод.Тумбочка біля ліжка на якій акуратно був складений одяг. Новий. На світлій футболці навіть виднілась бірка. Поряд стояла аптечка.

Корвус узяв одяг до рук і ледь усміхнувся.

— Ти серйозно? — тихо пробурмотів він.

Не схоже, щоб Лоран коли-небудь носив цей одяг.Отже,  не встиг вдягнути. Ну або в нього тут свій магазин речей. Бо якось не дуже було помітно, що в того тут часто гості.
Швидко перевдягнувшись, він проігнорував аптечку і спустився вниз.

Будинок зустрів його затишною тишею. Тут навіть повітря здавалось більш привітнішим. Порівняно з кімнатою з якої він спустився.

На подвір'ї Лоран уже встиг рознести всі коробки й тепер копав ями для двох молодих деревець. 
Корвус вирішив, що саме час скористатись моментом.

— Серйозно... Ти все зробив сам?

Лоран навіть не озирнувся.Його рухи стали більш різкими. Поза видавала напруження.

— Майже.

Корвус підійшов ближче, без дозволу підхопив лопату й встромив її в землю.  По тілу прокатилась хвиля тупого болю. Він відкинув це відчуття і з посмішкою поглянув в очі навпроти.

— Тоді хоч це дозволь зробити разом.

Лоран відвів погляд і декілька секунд мовчав, зберігаючи тишу перш ніж  коротко кивнути.

— Копай глибше.

Корвус задоволено усміхнувся.

— Оце вже більше схоже на гостинність.

— Можеш працювати мовчки? – не дав  тому порадіти Лоран.

Тон яким це було сказано настільки вразив Корвуса, що той дійсно замовк,  зосередившись на лопаті. Було навіть трохи образливо, що його "спаситель" був настільки холодним. "Та тим цікавіше",– подумав хлопець косо поглядаючи на схилену темноволосу голову.