Інтерлюдія третя, коротка: про виховання дітей та підростаюче покоління бойових драконів

Дан Багряний, старший спадкоємець Багряного Дому, йшов ярмарковою площею, відчуваючи дражливе роздратування в грудях. Ситуація для його сім'ї складалася дедалі сумніше, і не звинувачувати в цьому власне старше покоління він не міг.

Спочатку все йшло для їхнього сімейства сприятливо: після Кланової Війни їх залишилося аж троє (це за тих часів майже розкіш), обставини всім дозволили знайти свої пари та обзавестися потомством. І ось захотілося ж батькові Дана

влаштувати ту безглузду смуту. Навіщо? Багряні завжди були воїнами, а не крючкотворами! Он Рі, молодший двоюрідний брат, приходить часом з княжого палацу таким втомленим, ніби вантажі перетягував. І Дан, як ніхто, його розумів. Багряні жили битвою, швидкістю, поривом; куди їм у правителі, ще й у нинішньому, зміненому і олюдненому світі?

Не дивно, що повстання придушили, а сімейство втратило купи привілеїв і перебувало в опалі. Та що там, самого Дана лише дивом залишили живим — змилувалися через його малий вік.

І ось, здавалося, Небо знову на їхньому боці: парою Рі виявилася Мі Крижана, нехай і представниця ворожого роду, але також найближча подруга та придворна Князя. З її появою двері для Багряних знову трохи, але відчинилися. І старим драконам роду відсидітися б, тримаючи крила за вітром, почекати… але терпіння не було їх сильною стороною навіть у старості. І ось догралися: кузина Ірі, надія і радість Багряного Старійшини, пішла з сім'ї. Для дракона подібне майже немислимо, але дідусь не дарма любив Ірі більше за інших, хоч

і тримав у суворості: впізнавав у ній себе, не інакше. А для нього перешкод не було, лише мета. У цьому кузина і справді пішла у нього.

Зітхнувши, Дан зупинився біля лотка з сіанськими пахощами, оглядаючи ярмаркову товкотню. Перед ним, драконом, натовп розступився, щоб потім одразу зхлопнутися. Тим дивніше було, що хтось ухопив його за край одягу.

— Вибачте. — На нього довірливо дивилися чарівні горіхові очі маленької дівчинки, мабуть, деревної дракониці. По її щічці раз у раз повзла смужка луски — мабуть, малеча ще не вміла контролювати трансформацію. Може, змішана кров?

— Так, люба, — озвався Дан, подумки дивуючись. Це які батьки могли відпустити дитину-дракона одну серед міжрасового ярмарку? Зовсім шалені, чи що?

— Я трохи загубилася, — пояснила дівчинка. — Ми зупинилися в «Пилку», я вийшла подивитися на маски і заблукала. Я низенька, мені не бачно вивісок. Допоможете мені дійти?

Дан насупився. Для себе він вирішив, що відведе дівчинку в найближчу будку варти і вимагатиме дізнатися, що це за драконяче сімейство не стежить за дітьми і зупиняється в готелі фейрі. Йому ситуація не подобалася.

— Ідемо, — сказав він, беручи дівчинку за руку, і застиг статуєю, коли між їхніми долонями розцвів пагон апельсинового дерева.

— Оце так, — сказала його маленька пара. — Ви це зробили?

— Не зовсім, — посміхнувся Дан. — Я...

— Мія! — До них, розштовхуючи людей, мчав якийсь плішивий сумішок-фейрі жахливої ​​зовнішності, тягнучи за собою волоком схожого на його пару хлопчика-дракона. — Що ти тут робиш? Я сказав вам з Маком сидіти у номері! Ти! Забери руки від моєї онуки!

Пара Дана, посміхнувшись йому на прощання, помчала до старця.

Дракон відразу ж підняв руку, закликаючи варту іскрами сигнального вогню. Ким би насправді не був цей сумішок, вони у всьому розберуться у резиденції Багряних: залишати з цією істотою свою маленьку пару — Мію? — Дан не збирався.

Шановний читаче! Дякую, що були зі мною увесь цей час. Сподіваюся, що ця історія прийшлася вам до вподоби.

Історія Міки та Оса, "Просто додай води", вже на сайті.  Приємного читання!