7

Ар притулився до колони і діловито потягував вино, що йшло бульбашками від магії фейрі, поволі спостерігаючи, як кружляють у танці посеред зали Князь та його новоспечена дружина.

Скарбник не схвалював цей союз, як мінімум, спочатку. Не те щоб всі інші були в захваті, просто не наважувалися заперечувати відкрито. Втім, коли Ар спробував, Тир лише розсміявся у відповідь, навіть не розсердився. «Вона — людина, — казав тоді Ар. — Ти маєш зрозуміти, вона просто не відчуває тяжіння істинної пари. Вона може зрадити будь-якої миті». Князь подивився на старого друга і з усмішкою відповів: «Кохання — неминучий ризик, Ар. Але вона варта того».

Скарбник похитав головою.

Ірейн була людиною, звичайною смертною, шинкаркою. До зустрічі з князем вона вже встигла вийти один раз заміж та народити дитину. 

Ар частісенько бачив маленьку княжну — гарну, схожу на матір, дівчинку. На бал її, певна річ, тягти не стали... Ар придушив зітхання і пошкодував, що вино в келиху не можна замінити на демонський самогон, щиро приправлений пилком фейрі.

Іншого способу змиритися з тим, що цей малюк називав його «дядько Ал», він не знав.

Йому було до дивного боляче дивитися, яким щасливим був Тир зі своєю неправильною істинною. Ар пообіцяв собі, що стежитиме, і якщо - коли - Ірейн захоче піти або зрадити, він її зупинить. Залякає, обдурить, знайде компромат.

Може, й зручніше, що вона людина. У них уразливіша психіка і нижче больовий поріг...

З цими думками Ар цілком щиро посміхнувся правлячому подружжю, змусивши кращого друга трохи нервово насупитися — все ж, Тир знав Сірого дракона краще, ніж будь-хто. Ірейн, навпаки, мимохідь відповіла на усмішку.

Потрібно визнати, що вона гідна пара для Тира, у своєму сенсі. Для людини.

Тим часом музика гримнула з новою силою, і прийшла черга для другої за значимістю пари цього вечора.

Ос був, як завжди, витончено гарний і цілковито при цьому безнадійний — за дві з половиною тисячі років, які водний дракон прикрашав собою цей світ, не знайшлося жодної істоти, з якою в нього виявилася хоча б мінімальна сумісність. Але це не заважало йому з упертістю, гідною кращого застосування, тиснути всім руки при знайомстві та не пропускати жодних Оглядин, незважаючи на всі смішки за спиною та завуальовані отруйні образи. Ар не розумів цієї завзятості, але не міг не захоплюватися нею.

По натовпу пробігли шепітки, і увага скарбника переключилася на дівчину, що спускалася сходами дебютанток. Гарчання завібрувало у горлі.

Як. Вона. Наважилася?

Пазурі врізалися в долоні, але дракон не помічав цього, спостерігаючи за витонченою фігуркою, одягненою за модою позаминулого століття. Та що там – її вбрання, прикраси, зачіска — все точнісінько повторювало вбрання її сестри в день, коли вони з Лу зустрілися.

Простягнувши руку Осу, вона на мить знайшла очима Ара і усміхнулася. Широко та щиро.

— Ем... Ар?

Дракон повільно обернувся Князя, який завмер поруч із ним, не менш приголомшений — здається, теж згадав.

— Прошу, не вбивай цієї дурної, — попросив Тир зітхнувши. — Я проведу із нею розмову. Це вже занадто, правда, але ми не можемо зараз з ними сваритися.

Ар промовчав. Боявся, що, якщо щось скаже, точно зірветься. Тим часом, танець добіг кінця. Дракониця, не інакше як у пориві самогубної хоробрості, попрямувала прямісенько до Ара. Він відсторонено розглядав її: червоне волосся з язиками полум'я, що пробігають по ньому, біла шкіра, точені, майже різкі риси обличчя - у сестри були м'якшими — і їхні родові криваві очі.

— Пане Скарбник, — сказала вона, і голос її низький і хрипкий, наче оселився попелом у легенях. — Я рада знову бачити вас.

— Як ти відважилася прийти сюди у такому вигляді? — Ару варто було пишатися собою: йому вдалось утримати обличчя і не зірватися.

— Лише данина пам'яті улюбленій сестрі, — засміялася Ірі переливчасто. — Анітрохи не більше... Все ж це я допомагала їй збиратися того дня, тож пам'ятаю кожну деталь, а ще – її передчуття. Вона сподівалася на майбутнє, щастя, на довге життя… Але ви забрали це все, пане скарбнику... Тепер моя черга. На цих Оглядинах я теж знайду свою пару - можете уявити, майже ідеально сумісну зі мною. І, дякую вищим перевертням, вже знаю хто це буде.

Вона дзвінко засміялася, а нутрощі Ара немовби занурилися у кислоту. Він хотів щось сказати, але боявся не впоратися з голосом. А Ірі, тим часом, перестала сміятися і підійшла майже впритул, змусивши скарбника відступити на крок:

— Моя прекрасна пара... вбивця моєї улюбленої сестри, — прошепотіла вона з якоюсь збоченою, лякаючою ніжністю, — не дарма ви боялися зустрічі зі мною. Вже повірте, навіть не завдаючи фізичної шкоди, я зумію перетворити ваше життя в жах... улюблений мій.

Схиливши голову у знущальній подобі поклону, Ірі повільно пішла геть. Ар задумливо дивився їй вслід, мимоволі визнаючи за нею характер, постать та дуже багато люті. Самому собі йому довелося зізнатися: ця дракониця, що прийшла сюди за помстою, що обіцяє жорстокість кожною своєю милою посмішкою, справді може бути його справжньою парою. Тією самою, що він від всього серця ненавидить. Це було б закономірно, та що там, це було б справедливо.

Вони схожі.