3

Ар Сірий помахав у повітрі щільним гербовим папером, додаючи краплю рідної для нього повітряної магії та дозволяючи захищеним від підробок магічним чорнилам висохнути. Лист вирушив під прес, до великої стопки йому подібних, а дракон діловито потягнувся за наступним.

Упорядкування бюджету наступного року йшло дуже хутко. Так було завжди, коли Ар гнівився чи дратувався: такого роду стан надихав його на максимально витончені та красиві економічні махінації, побачивши які навіть Раарх, міністр економіки Вічного царства, захоплено присвистував, а Князь схвально кивав і завжди призначав Оглядини на період затвердження бюджету.

Взагалі, всупереч думці більшості драконів, які вважають свого повітряного побратима рідкісним занудою і жорстоким «сухарем», сам Ар вважав себе особистістю ексцентричною та творчою. Тим не менш, звичайною для нього формою істерики було мовчання, а творчість здобувала своєї реалізації у довгих та вигадливих рядках цифр, які для дракона були мистецтвом, тонким, трохи примхливим та красивим.

Дракон пробігся очима по кабінету. Ідеально відсортовані книги. Перебувають у вічному русі, плавно піднімаються та опускаються врівноважені куби. Водяний журавель, що постійно нахиляється до води з тихим плескотом і одразу випрямляється. Скляна стіна, що відкриває вид на висячий сад, і, звичайно, скрині з добірним каміннями зі скарбниці... Це був світ Ара, куди не допускався ніхто, окрім Шу.

Втім, лис став винятком із усіх правил, адже Ар-дракон легко дозволяв помічнику заходити на свою половину і навіть сидіти в скарбниці на купах монет. Ар-людина не розумів причин цього феномену, кілька разів поривався навіть доторкнутися до голої шкіри лиса, щоб перевірити сумісність, але щоразу утримував себе. Він ніколи раніше не цікавився чоловіками, то ж шанс, що Шу міг би бути його парою, дорівнював нулю. Але, навіть якби раптом їхня сумісність виявилася вищою за норму — не істинні, але близько того, як це бувало нерідко - Ару не хотілося цього відчувати чи знати. Біль від втрати Лу — це найсильніше, що дракон відчував коли-небудь, і ненависть до своєї істинної пари була прямо пропорційна цьому болю.

Ар не хотів ненавидіти Шу.

З ним було... затишно, як раніше ні з ким. Він був напрочуд зручний, з’являвся поруч завжди, коли Ар відчував у цьому потребу, і не бачив, здавалося, нікого, окрім нього. Лис докладно знав смаки, захоплення, вподобання свого пана, і можна не сумніватися: після найскладнішого дня в княжій резиденції скарбник знайде вдома затишок та спокій.

Дракон не хотів руйнувати це. Проте, розмова про справжніх схвилювала його більше, ніж він готовий був показати.

У Шу була справжня пара, і вона загинула. Ця концепція викликала в Ара більше емоцій, ніж йому хотілося собі зізнатися. Він подумав, що, можливо, саме її загибель спонукала хлопця зав'язати з роботою найманця та влаштуватися до нього. Можливо... якою вона була?

Ар спробував уявити особу, що виглядала б гідною Шу, але виходило з дещо тяжко. Точніше, той напрямок, який прийняли його думки, був небезпечним. Занадто багато запитань слід було поставити; таких, на які відповідати не варто.

Для їхнього спільного блага.

Спостерігаючи крізь панорамне вікно, як Шу звично вислизнув на вибитий прямо у скелі майданчик висячого саду і завмер біля своїх улюблених квітів, дракон посміхнувся куточком губ.

Тоді, чотирнадцять років і сім декад тому, Ар дуже переконливо вдавав, що не помічає промахів хлопця (зображати стандартного слугу, якщо чесно, у перевертня виходило не особливо переконливо) і вірить у дурниці, що написані у його рекомендації. Паралельно дракон докладно переговорив з колишнім наймачем лиса і дізнався і про його справжню біографію, і про причини, що спонукали влаштуватися на подібну роботу.

Лис із знатного Дому, вигнаний сім'єю і втомлений від доріг - Ар міг подібне зрозуміти і прийняти, бо ж виховання і порода в Шу самі говорили за себе. Такій істоті рано чи пізно захочеться бути ближче до представників свого кола, це закономірно.

Втім, кар'єра найманця теж залишила на помічнику відбиток, що часом змушувало його вплутуватися в різні небезпечні авантюри. Ар дозволяв звірятку розважатися, лише доглядаючи поволі, щоб він випадково не нарвався на когось, небезпечного по-справжньому.

Лис був допущений у скарбницю, і сам, мабуть, не розумів, що це означало. А ось Ар не брехав собі: його драконяча половина вважала Шу своєю особистою коштовністю. А вже скарби, особливо тендітні, дракони зберігати вміли.

Поки Ар поринав у думки, Шу видерся по плющу на виступ скелі, що вінчав вхід у драконову половину печери. Скарбник підійшов упритул до скла і прийнявся задумливо спостерігати, як згортається в клубочок худорлява фігурка, як вітер ворушить просторий одяг і куйовдить нерівно острижене сиве волосся, зібране ззаду в трохи неохайний низький хвіст.

Лис забирався на цю скелю завжди, коли нервував більше, аніж звичайно; перед Оглядинами він щоразу довго сидів там. Немає сумнівів, Шу не подобався цей захід, але тільки він міг заспокоїти лють, що накочувала на дракона. Сам Ар вважав урочисті облизування чужих долонь у неймовірних кількостях дійством принизливим і як мінімум негігієнічним — йому не хотілося навіть думати про те, де могли побувати ручки придворних жінок. До того ж, ставало бридко від думки, що його призначена могла б так само примушувати до торкань, використовуючи закон як важіль.

З іншого боку, хіба вся ця ідея з парами не клітка, не ланцюги, не примус, не позбавлення права вибору? З горлянки дракона вирвалося гарчання. Ар як наяву пам'ятав останній політ брата. Він не встиг трохи, буквально півліги. Жалюгідна хвилина, що коштувала Лу вічності. З іншого боку, що б він робив з юним драконом, який успадкував від матері і золото шкіри, і поривчасту пристрасність норову? Закрив би в льоху, прикував би ланцюгами... Ар притулився чолом до скла, не відриваючи погляду від фігурки, що протистояла вітру.