2

Це сталося п'ятнадцять років тому, що для перевертнів, зрозуміло, не термін. Тим не менш, першу зустріч із істинним Шу пам'ятала так досконало, ніби вона сталася вчора.

На драконові землі її занесла тоді робота трохи сумнівного штибу, тобто промислове шпигунство: у двох гідних чоловіків з діаспор перевертнів виникло протистояння, де на кону було не мало не багато ­— дозвіл на розробку ртутного родовища. Як нескладно здогадатися, у хід відразу пішли всі можливі засоби. Поважний пан Волод із Бурих Ведмедів, чиї каравани Шу часто доводилося супроводжувати, викликав її до себе з проханням про допомогу. На конкурента потрібно було терміново знайти компромат, бажано такий, що сможе довести його недбалість у роботі. Нюх лисиці зі старшого Дому робив Шу чудовою виконавицею для такої роботи.

Власне, докази знайшлися досить швидко. Але, на жаль, на команду конкурентів теж працювали не дилетанти. Шу довелося від них весело і задерикувато побігати по долині Вітрів, перш ніж сховатись у густих заростях влас-трави біля самого підніжжя Сірої Скелі.

Саме туди й прилетів викупатися чудовий повітряний дракон, володар цих земель, при одному погляді на якого захоплювало дух. Втім, по-справжньому у лисиці перехопило подих, коли нічний вітер доніс його запах.

Запах її справжньої пари.

Шу дивилася як заворожена. Дракон був прекраснішим за всіх і все, що лисиця будь-коли бачила. Витончений, а не міцний, трохи жилавий, світло-сірий, з величезними очима кольору ртуті, гривою майже до землі і вусами, що хльощать повітря. Шу, що встигла набратися на трактах цинізму та іронії, у той момент відчула себе захопленою дитиною, яка невпевнено дивилася на протягнуту їй дорогу ляльку. Так і хотілося запитати – це що, моє? Втім, поки запах кружляв голову, сумнівів у цьому не виникало, а ось потім...

Шу знала, що дракони вважають за краще знаходити пару серед своїх. Чи місце хутряному комірцю на зразок неї біля такої розкішної істоти? Чи захоче він визнати когось на зразок неї? Обмізкувавши так і так, лисиця вирішила поставити це питання самому дракону. Якщо відкине - значить, так і буде, вона піде і пошукає собі іншу пару. Сумісні трапляються рідко, так. Але все ж таки, через ліги доріг і роки, є шанс зустріти іншого, чий запах підходитиме... може, не настільки, але... хоч на третину так само. Рішення, таким чином, вона прийняла і не сумнівалася в ньому рівно до моменту, коли спробувала у наймача про сірого дракона розпитати.

— В тебе немає шансів, вибач, — обвівши її з голови до ніг співчутливим поглядом, повідомив Волод. — Розумію, чому пан Ар тебе зацікавив, але, на жаль, організувати вам зустріч не можу. Спитай щось простіше.

— Але чому? — уточнила Шу обережно. — Я не плекаю якихось матримоніальних планів!

Ведмідь стомлено зітхнув.

— Пані Шу, ти знаєш моє до тебе відношення і прихильність, — сказав він серйозно, вперто продовжуючи називати її «пані», хоча права на це вона, поклавши руку на серце, давно не мала. — І з радістю представлю тебе будь-кому, будь то голова перевертньої діаспори або хтось із знайомих мені драконів. Але власник Ар... Тут все складно, і приводити до нього перевертницю зі старшої сім'ї ніхто не посміє — за таке можуть вигнати з цих земель.

Шу відверто здивувалася.

— Він віддає перевагу чоловікам? - уточнила вона.

Таке не часто, але все ж таки траплялося. Щоправда, у таких обставинах істинні, зазвичай, теж виявлялися чоловіками з відповідними уподобаннями, але з її-то вдачею...

— Нічого такого за ним не помічено, — відповів Ведмідь. — А такі речі не сховаєш, та і нащо б йому у наш час?.. Ні, він просто не хоче пару свою знайти. Навіть випадково. Має деякі... ментальні проблеми. Травма ментальна, або як там воно зазвичай зветься.

Брови Шу швидко поповзли вгору.

Загалом їй варто було передбачити це з самого початку: ну не могло в неї бути все просто.

Обдумавши почуте і підливши їм обом ще грибної настоянки, лисиця уточнила:

— А що це за травма? Чи то є таємниця?

— Та ні, яка там таємниця! Усі, хто тут жив, знають. Його брат, Лу Золотий, крила склав, коли істинна до іншого пішла. А господар брата любив, повір. У нього нікого більше не було: батьків вбили демони за часів Сорокаденної Війни.

Лисиця залпом випила каламутну рідину, що плескалася в чарці.

— Пара брата була людиною?

— Ось ще вигадала! Люди парою дракона майже ніколи не стають, а винятки лише підтверджують правило. Ні, дракониця із стародавнього роду. Яскрава, як кров, старша за пана Лу і краси-и-ва...

— Але ж тоді він теж був її істинним!

— У неї їх двоє було, таке трапляється, чи знаєш, — гмукнув Волод. — А у князя з Багряним Домом стосунки тоді були, говорячи політкоректно, не дуже. Червона смута, невже не пам'ятаєш?

Шу винувато схилила голову, визнаючи власне невігластво.

— Я була мала в ті часи, — зауважила вона. – Знаю тільки, що Князя Ліра Бірюзового тоді вбили, а на престол після боротьби зійшов-таки його син, Тир.

— Правильно, — схвально кивнув Ведмідь. — Але Тиру і його прибічникам довелося у боротьбі за престол ой як нелегко. Пан Лу зустрів пару, Дору Багряну, у розпал кланових суперечок. Він її відразу визнав, а ось вона його набувати не поспішала. Багряний Дім вивалив низку умов: зроби, мовляв, то