Розділ 6. Шепіт новорічної ялинки

Новорічна ялинка яскраво мерехтіла на центральній площі. Її красиве сяйво розпливалося перед очима, як і все інше навколо мене, але я змахнула сльози і продовжила свій шлях. 

Всі дороги ведуть до чарівного дерева.

Слова Сашка ще трималися у моїй голові. Про які дзвінки та повідомлення він казав? Я жодного разу не отримувала від нього їх, але це вже не важливо. Нічого вже не має значення.

Біля ялинки було багатолюдно, але я втиснулася ближче і нахилившись до гілочок, зірвала маленьку зелену голочку.

— Нехай Сашко покохає мене, так само як кохаю його я, — швидко прошепотіла й відкинула голочку чим далі. 

Я вже не вірила у чудо, не після того, що сама натворила. Його злий погляд знову і знову спалахував переді мною. 

Знайшла пусту лавочку неподалік ялинки і присіла, радіючи, що не забула взяти пальто. Хоч сніг не падав, але температура була мінусова. Я тремтіла, але сама не була певна від чого: емоцій чи холоду.

Довго у спокої сидіти не змогла, бо за якихось десять хвилин почула наді мною чиюсь присутність.

— Нарешті я знайшов тебе, — важко дихаючи промовив Сашко. Я оглянула хлопця, але проігнорувала. — Твої батьки хвилювалися за тебе. І я теж.

— Цікаво, чому ти хвилювався? — насмішкувато запитала я. Це було риторичне питання. — Чому взагалі побіг за мною?

— Бо кохаю тебе, — прокричав він. — Вже давно.

Шок відобразився на моєму обличчі, а за ним прийшло полегшення і бажання обійняти його. Невпевнена усмішка зʼявилася, коли я поглянула на нього.

— Справді?

— Так, дурненька.

— Тоді чому ти мовчав? — я піднялася і підійшла ближче. — Чому відразу не сказав?

— Спочатку боявся втратити нашу дружбу, а потім ти почала уникати мене, — він сумно посміхнувся і захопив у теплі обійми. — Пізніше я змирився з цим, але коли побачив тебе знову біля кафе, вперше за багато часу, мене накрило.

— А як же твоя дівчина?

Сашко голосно розсміявся. Я не зрозуміла його реакцію, тому продовжувала невпевнено витріщатися.

— З чого ти взяла, що вона моя дівчина? 

— Я бачила фото, а потім ви разом були у кафе.

— А ти читала підпис під фото? — він широко посміхався. — Це моя одногрупниця. Ми зробили це фото для університету і вони позначили нас. Це нова функція інстаграму, коли фото, на якому я позначений, також зʼявляється у моєму профілі. Я давно прибрав його.

— А кафе?

— Ми були ведучими на новорічному заході від університету, пішли в кафе обговорити одяг і деякі дрібниці, — він зітхнув. — У мене зустрічне запитання: чому ти це все влаштувала? Чому не прийшла поговорити?

— Хотіла змусити тебе ревнувати, — схилила голову, але він, торкнувшись мого підборіддя, підняв її. — Я дурепа. Закохана дурепа.

Хлопець засміявся і наблизився до мене. Камінь з грудей злетів, а я й не помічала важкості до цього моменту. Вже за мить наші губи зітнулися у ніжному поцілунку. Це і наші зізнання запалили вогник у моєму серці і тепер все стало саме так, як мало бути. Чарівне дерево і справді виконало бажання, у яке я щиро вірила. 

— Зачекай, — я відсторонилася. — От халепа.

— Що таке? — перелякано оглянув мене Сашко.

— Я забула про Влада і залишила його у твоєму домі.

Наші погляди зустрілися і ми одночасно засміялися. Чи то через комічність ситуації, чи просто від щастя. Невеличкий сніжок почав вкривати землю, а ми з усмішками направилися в сторону дому, обмінюючись усмішками та жартами.

Моє найдужче бажання здійснилося в останній день року і я не могла бути щасливішою.