Розділ 5. Маскарад ревнощів

Моя червона сатинова сукня ідеально вписалася в оформлення будинку батьків Сашка. Тому, коли Влад допоміг скинути пальто, всі погляди були спрямовані на мене. Принаймні, погляд Сашка, але мені цього було досить.

Цьогоріч дім був не такий яскравий, в колірній гамі переважали червоні та зелені кольори, на відміну від торішніх срібного та золотого. Тут було близько пʼятдесяти гостей, в принципі, як завжди на таких вечірках. Своїх батьків я ще не бачила, але вони поїхали раніше за мене, тому мали бути десь тут.

— Алінко, рада тебе бачити, — тітка Ольга, мама Сашка, підійшла до мене, поцілувала у щоку й поглянула на Влада. — А це твій супутник?

— Знайомтеся, це Влад, мій хлопець, — він потис її простягнуту руку і теж усміхнувся.

Тітка Ольга відійшла, а ми відправилися на пошуки моїх батьків. Згодом, я їм поясню хто такий Влад, але сьогодні вони не мали здогадатися про цю маленьку брехню.

Величезна ялинка знаходилася всередині кімнати. Деякі люди робили біля неї фото, деякі щось обговорювали. Фуршетні столи ламалися від закусок. Більшість гостей я не знала, але всі вони ввічливо кивали, коли проходили повз нас із Владом.

Весь цей час я відчувала на собі погляд Сашка, навіть двічі поглянула у відповідь, але він не насмілився підійти і привітатися. Я теж не збиралася підходити до нього.

Влад щось розповідав мені, а я фальшиво сміялася, намагаючись переконати всіх, що дуже щаслива. Батько виглядав здивованим, коли я представила їх, а в очах мами я побачила несхвалення. Не думаю, що це через Влада, але поводила вона себе холодно.

— Весело тут у вас, — з усмішкою додав Влад і я засміялася, але не надто голосно, щоб не порушити межі пристойності.

— Кожного року одне і те саме.

— Потанцюємо? — переді мною зʼявилася долоня Сашка, що здивувало мене, але водночас і потішило.

Влад, на правах мого хлопця, хотів помішати, але я зітхнула і прийняла його руку. Не хотіла влаштовувати сцену. Начепивши яскраву усмішку, я попрямувала за Сашком на середину кімнати. Ніхто не танцював, але звісно, він мав виділитися серед інших.

— Де твоя дівчина? — усміхнено запитала я.

— Про яку дівчину ти весь час говориш? — ого, здається він розлючений, принаймні його голос так звучить.

— Про ту блондинку, — Здається він нарешті згадав за неї, от же... — Не думаю, що вона буде в захваті, коли побачить нас разом.

Я продовжила усміхатися, бо відчувала погляди, що зосередилися на нас. Краєм ока я помітила маму, що широко посміхалася. 

Ну, Влад її не вразив і проти Сашка він точно не мав переваги. Я вже казала, що моя мама завжди хотіла бачити нас із колишнім другом разом? Думаю, вони з тіткою Ольгою постійно про це говорили.

Сашко здавався розлюченим. Його стиснута щелепа свідчила про те, що він на межі нервового зриву. Але чому? Що його так розізлило?

Я не встигла обдумати це, як він припинив наш танець і потягнув мене за собою в іншу кімнату, далі від людей.

— Ти знущаєшся з мене? — коли ми опинилися на самоті, нервово запитав. — Чи ти настільки сліпа?

— Що ти...

Він перебив мене, піднявши руку вгору і продовжив:

— Ти уникаєш мене вже багато років, не відповідаєш на дзвінки і повідомлення у соціальних мережах, а потім шпигуєш і влаштовуєш цей маскарад. Навіщо ти це робиш? Щоб погратися зі мною? Чи ти думаєш я надто дурний і не зрозумію, що це все фальшивка?

Не слова, а тон голосу змусив мої очі запекти. Ця злість та звинувачення у його словах ледь не довели мене до істерики. Та замість того, щоб показати йому реакцію, я втекла. Якомога далі від нього, якомога далі від цього дому. Втекла, як завжди.

У цей момент я не думала про Влада, про батьків. Я думала лише про губи, що тремтіли і очі, що сльозилися. Не такими я бачила останні дні цього року. Але я знову все зіпсувала, сама. Я відчуваю це.