Розділ 3. Необдумане рішення

— Мамо, я вдома.

Занадто голосно прокричала я, але мама, мабуть, і цього не почула, бо ще не зʼявилася у коридорі. 

Я роззулася, скинула з себе мокру від снігу куртку і миттю пішла до кімнати, щоб переодягнутися у теплий одяг. Як добре, що я все ж вирішила викликати таксі, а не йти пішки, бо зігрілася в машині й запобігла застуді, як мені здається.

— Доню, — стукіт у двері привернув мою увагу. — Ти вдома?

— Заходь.

Я швидко накинула кардиган і повернулася до входу, щоб зустріти маму. Широка усмішка зʼявилася на моєму обличчі, коли наші погляди зустрілися. Моя мама, здається, не старіє зовсім, така ж красива, як колись.

— У мене хороші новини, — вона обійняла мене, міцно притиснувши, а потім охопила долонями щоки, як завжди робила. — Мені телефонувала Ольга і повідомила, що їхня щорічна вечірка відбудеться у цю суботу, тобто, через два дні. 

Я і забула про цю традицію. Щороку батьки Сашка влаштовують свято за день до новорічної ночі. Якщо до цього моменту мені вдавалося уникати всіх заходів, які організовували батьки Сашка, то новорічну вечірку я точно не зможу пропустити. 

Здається, мама прочитала мої думки, бо нахмурилася.

— Що трапилося, доню? Ти не хочеш йти? — вона заправила мої локони за вухо і ніжно всміхнулася. — Там буде Сашко, тому тобі не буде сумно. Ви давно не бачились, хоч звʼязок підтримуєте?

— Ну мамо, — я прибрала її руки та сіла на ліжко. — Не в цьому справа.

— А в чому?

Я потирала скроню, змушуючи мій мозок працювати швидше, придумати щось, щоб справитися з Сашком та його дівчиною.

— Доню? — схвильовано перепитала.

— Все добре, мамо, — я хитро посміхнулася і змінила тему. — Що на вечерю?

— Тепер я тебе впізнаю, — голосно засміялася і попрямувала до дверей. — Твоя улюблена лазанья. Чекаю внизу.

Мама вийшла, а я продовжувала обдумувати всі можливі шляхи розв'язання цієї проблеми. Я не хочу весь вечір дивитися на Сашка і його дівчину, бачити їх щасливі обличчя та милі перешіптування. Фу. Мені вже бридко від їхнього ванільного кохання.

Серце, звичайно, стискається, але я ігнорую це відчуття і набираю номер свого одногрупника.

— Привіт, Владе, — нудотно-солодко промовляю, коли він підіймає слухавку.

— Аліно, що змусило тебе згадати про мене?

— Я й не забувала, — голосно засміялася. — Мені потрібна твоя допомога.

— З чим? — його голос став серйозним. — Сподіваюся все законно?

— Звичайно. Лише послуга за послугу.

— Що ти маєш на увазі?

— Будеш моїм хлопцем на вечір? — я заплющила очі та схрестила пальці на руках, чекаючи його відповіді.

Влад декілька секунд мовчав і я підготувалася почути відмову, але він здивував мене.

— Добре.

— Чому ти погодився так швидко?

— Послуга за послугу, сама ж сказала, — я відчувала його посмішку.

— Супер. Ти найкращий. Завтра о шостій вечора зустрінемось біля центральної ялинки, щоб все обговорити.

— Гаразд. До зустрічі, — Влад скинув слухавку, а я запищала від щастя.

Сашко побачить, що я не самотня і що теж щаслива. Може він навіть не гляне на мене, але принаймні буде знати, що я почуваюся прекрасно.

Швидкими кроками, підстрибуючи по дорозі, я попрямувала на кухню, щоб повідомити мамі, а заодно й повечеряти. 

— Мамо, чи можу я прийти на новорічну вечірку не сама? — я сіла за кухонний стіл і впевнено поглянула на маму.

— Цікаво, — вона повернулася до мене. — І з ким ти будеш?

— Познайомлю вас на вечірці, якщо тітка Ольга дозволить привести його, — я хитро засміялася.

Це був геніальний план. Я була геніальна.