Розділ 1. Чарівне дерево

У дитинстві мама розповідала мені історію про чарівне дерево. Це була моя улюблена казка і вона надовго засіла в моїй голові. Я кожного разу просила повторити й слухала так, наче чула вперше. 

Для маленької мене думка про те, що десь росте чарівне дерево, гілочки якого можуть виконувати бажання, здавалася дуже привабливою. Я любила уявляти все те, що забажаю, коли побачу його. 

Одного разу, прямо перед Новим роком, коли ми з батьками прикрашали ялинку, я перепитала маму чи наша ялинка може бути чарівним деревом. Моє щастя треба було бачити, коли її відповідь була ствердною. 

«Ти маєш щиро вірити у своє бажання, коли смикнеш голочку ялинки та загадаєш його», — сказала тоді мама. І з того часу я не забувала про це. Щороку мої бажання збувалися, окрім одного.

Знаходячись в затишному кафе, я насолоджувалася ідеальним декором до різдвяних свят та Нового року. Гілочки хвої, прикрашені маленькими вогнями, були прикріплені до стін. На вікнах висіли святкові гірлянди, а вкінці залу стояла прикрашена ялинка з подарунками біля основи. Я знову згадала про чарівне дерево. Можливо, якщо я цього разу буду сильніше вірити у найпотаємніше, то бажання здійсниться? Я вже й не надіялася, але не здогадувалася, що життя змусить мене згадати про це.

Новорічні пісні лунали в приміщенні, а люди, що знаходилися тут, здавалося були повністю захоплені святковою атмосферою. Саме тому я і вибрала цей заклад.

Гортаючи стрічку інстаграму, я розслабилася і нарешті спокійно видихнула. Сьогодні склала останній екзамен і вже навіть встигла замовити подарунки для батьків. Попереду свята і сподіваюся, вони пройдуть чудово. Деякі з одногрупників одразу після екзамену поїхали в гори, про що свідчили їхні красиві, естетичні фото. 

Але одне фото змусило мене зупинитися. 

Сашко. Вперше за багато часу друг дитинства додав фото. Біля нього стояла красива блондинка з не менш красивою усмішкою. Його погляд був спрямований на неї. В очах защипало. Сама не зрозуміла своєї реакції, бо здавалося, я давно закрила своє серце для нього. 

Ми давно знайомі, провели разом усе дитинство. Все тому, що наші батьки дружать між собою. Він був моїм першим коханням, але я боялася зізнатися в цьому. Ми багато разом пережили і здавалося, що все життя будемо нерозлучні, але сталося інакше. Я вже два роки намагаюся уникати хлопця і відсутність світлин у його профілі робило це легшим. Ні, ми бачились, час від часу, на сімейних вечірках, які влаштовували мої чи його батьки, коли я не мала аргументів для пропуску.

Насправді я зла. І зовсім ця дівчина не красива. Я гарніша, а моє біляве волосся виглядає гладкішим і яскравішим. 

Я закрила інстаграм, намагаючись стерти фото зі своєї голови. Це буде легко, враховуючи, що я вже забула. 

От. 

Все добре.

Розрахувавшись за лате, я швидкими кроками вийшла з кафе. Фото ще крутилося в моїй голові, але я сильніша за це і не хочу витрачати свій час на цього хлопця. 

Дрібний сніжок, немов пухнасті пелюстки, падав на землю, ще більше покриваючи її. Я простягнула долоню, щоб піймати декілька, але в моїх руках вони перетворилися на воду.

Стоп. 

Я помітила знайоме обличчя неподалік. І жах. Сашко, наче зійшов з того фото, вийшов з машини. З пасажирської сторони вийшла та сама дівчина. 

Серце забилося швидше, наче намагалося вирватися з грудей, але вони мене не помічали, тому я мала час, щоб сховатися. Чомусь я вирішила, що це чудова ідея, а середнього розміру жива ялинка, що росла поруч, стала ідеальною схованкою.

Прекрасне місце, щоб бачити їх обох і залишатися непомітною. Здавалося, вони щасливі в компанії одне одного. Сміються. Про щось розмовляють.

Ну і нехай. 

Відвернувшись, я старалася викинути з голови їх щасливі лиця. Тоді, згадавши за чарівне дерево, я смикнула голочку ялинки й збиралася сформулювати бажання, як за моєю спиною пролунав чоловічий голос, змушуючи мене підстрибнути від переляку.

— Ти слідкуєш за мною?