У дитинстві мама розповідала мені історію про чарівне дерево. Це була моя улюблена казка і вона надовго засіла в моїй голові. Я кожного разу просила повторити й слухала так, наче чула вперше.
Для маленької мене думка про те, що десь росте чарівне дерево, гілочки якого можуть виконувати бажання, здавалася дуже привабливою. Я любила уявляти все те, що забажаю, коли побачу його.
Одного разу, прямо перед Новим роком, коли ми з батьками прикрашали ялинку, я перепитала маму чи наша ялинка може бути чарівним деревом. Моє щастя треба було бачити, коли її відповідь була ствердною.
«Ти маєш щиро вірити у своє бажання, коли смикнеш голочку ялинки та загадаєш його», — сказала тоді мама. І з того часу я не забувала про це. Щороку мої бажання збувалися, окрім одного.
Знаходячись в затишному кафе, я насолоджувалася ідеальним декором до різдвяних свят та Нового року. Гілочки хвої, прикрашені маленькими вогнями, були прикріплені до стін. На вікнах висіли святкові гірлянди, а вкінці залу стояла прикрашена ялинка з подарунками біля основи. Я знову згадала про чарівне дерево. Можливо, якщо я цього разу буду сильніше вірити у найпотаємніше, то бажання здійсниться? Я вже й не надіялася, але не здогадувалася, що життя змусить мене згадати про це.
Новорічні пісні лунали в приміщенні, а люди, що знаходилися тут, здавалося були повністю захоплені святковою атмосферою. Саме тому я і вибрала цей заклад.
Гортаючи стрічку інстаграму, я розслабилася і нарешті спокійно видихнула. Сьогодні склала останній екзамен і вже навіть встигла замовити подарунки для батьків. Попереду свята і сподіваюся, вони пройдуть чудово. Деякі з одногрупників одразу після екзамену поїхали в гори, про що свідчили їхні красиві, естетичні фото.
Але одне фото змусило мене зупинитися.
Сашко. Вперше за багато часу друг дитинства додав фото. Біля нього стояла красива блондинка з не менш красивою усмішкою. Його погляд був спрямований на неї. В очах защипало. Сама не зрозуміла своєї реакції, бо здавалося, я давно закрила своє серце для нього.
Ми давно знайомі, провели разом усе дитинство. Все тому, що наші батьки дружать між собою. Він був моїм першим коханням, але я боялася зізнатися в цьому. Ми багато разом пережили і здавалося, що все життя будемо нерозлучні, але сталося інакше. Я вже два роки намагаюся уникати хлопця і відсутність світлин у його профілі робило це легшим. Ні, ми бачились, час від часу, на сімейних вечірках, які влаштовували мої чи його батьки, коли я не мала аргументів для пропуску.
Насправді я зла. І зовсім ця дівчина не красива. Я гарніша, а моє біляве волосся виглядає гладкішим і яскравішим.
Я закрила інстаграм, намагаючись стерти фото зі своєї голови. Це буде легко, враховуючи, що я вже забула.
От.
Все добре.
Розрахувавшись за лате, я швидкими кроками вийшла з кафе. Фото ще крутилося в моїй голові, але я сильніша за це і не хочу витрачати свій час на цього хлопця.
Дрібний сніжок, немов пухнасті пелюстки, падав на землю, ще більше покриваючи її. Я простягнула долоню, щоб піймати декілька, але в моїх руках вони перетворилися на воду.
Стоп.
Я помітила знайоме обличчя неподалік. І жах. Сашко, наче зійшов з того фото, вийшов з машини. З пасажирської сторони вийшла та сама дівчина.
Серце забилося швидше, наче намагалося вирватися з грудей, але вони мене не помічали, тому я мала час, щоб сховатися. Чомусь я вирішила, що це чудова ідея, а середнього розміру жива ялинка, що росла поруч, стала ідеальною схованкою.
Прекрасне місце, щоб бачити їх обох і залишатися непомітною. Здавалося, вони щасливі в компанії одне одного. Сміються. Про щось розмовляють.
Ну і нехай.
Відвернувшись, я старалася викинути з голови їх щасливі лиця. Тоді, згадавши за чарівне дерево, я смикнула голочку ялинки й збиралася сформулювати бажання, як за моєю спиною пролунав чоловічий голос, змушуючи мене підстрибнути від переляку.
— Ти слідкуєш за мною?
#5911 в Любовні романи
#1405 в Короткий любовний роман
#994 в Молодіжна проза
Відредаговано: 14.12.2023