Справи йдуть добре, але не ясно, куди.

І от я дзвоню до сусідів.

Відчиняє звісно їхня мала. Чого я думав, що то буде той дід?

А вона вже точно не мала. Пів року не бачив, а це вже якісний, гм, натурпродукт. І не бере моду, як ті киянки, на  той дурний оверсайз. Все в обтягон. Гарно, гарно. Щириться брекетами. Намалякана й вдома,  помада аж на брекетах.   Їсть мене красивого очима, дивиться на  пах. Молодця. Оце я називаю повна готовність. 

-Привіт. Дід вдома? Тобто Валентин Іванович.

-Вдома, куди він подінеться. Тільки в нього гості.

-Тоді я пізніш зайду. Я до нього в справах.

-Та проходь. Вони скоро розійдуться, мабуть. Почекаєш тут. Діловий. Справи в нього. Я бачила твої справи в інсті. 

-Ого, завжди знав, що буду знаменитий. Як моя слава дійшла до Крижина, то все. Сталося. Далі нікуди.

-Що, вже киянин? В столиці житимеш?  Я чула, як твоя мати моїй казала, що в тебе там та Клариса є. Що в вас там все по-дорослому, навіть одну квартиру на двох винайняли. Крижин тобі вже жопа світу? Давно звідси виїхав, столичний житель?

Ого, дивіться, вона образилася. Що си стало? Губи надула, відвернулася. Більше не запрошує пройти до вітальні.

-От зразу видно, що ти з провінції. В столиці дівчатка з хороших сімей кажуть - кінець географії, а ти зразу про жопи. Я бачив, куди ти дивишся. Дідусь Фройд тебе не осудить, я тим більше. 

-Нікуди я не дивилася. Подумаєш. В тебе не одного класна фігура.

-То ти мене більше не любиш, яка сумна новина.

-Миколо, ти собі забагато дозволяєш. Не забувай, хто тут  ректор, а хто простий препод. Я батькові скажу, що ти до мене чіпляєшся, а твій батько на це не реагує...

-Боже, як звабно. Ти так усім хлопцям кажи, за тобою  натовп бігатиме, Соля. Зуб даю. Бувай, мила сусідко. Я пізніш зайду, коли гості ваші розійдуться. Або завтра. О десятій годині  не рано буде?  Валентин Іванович вже встане?

-Не знаю. Він іноді ночами не спить, тоді зранку ми його не будимо.  Вже тільки після обіду тоді.

-Ясно. Після обіду, то після двох? Коли в вас обід?

-В нас тоді, коли й в вас. Набрався в тому Києві пихи. Що, розумніший за всіх?

-Тобі ніхто не забороняє поїхати до  столиці і там набиратися чого завгодно.  Пробач, якщо образив, я не навмисне. А може ти даси мені його номер, то я тебе взагалі не турбуватиму. Перетнемося з твоїм дідом на прогулянці. Він може не жалітиметься синові, що я до нього чіпляюся з безчесними намірами.

-Не дам я тобі його номеру. Він не дозволяє кому попало його давати. А в Київ мене не пустили.  Я теж хотіла на історичний.

-Все-все, Солю, давай без сповідей на порозі. Я побіг, завтра після двох прийду. Про цьомки нічого не кажу. А то ще батька з роботи виженуть. Бо я ще молодий стартапер,  не готовий годувати велику сім'ю. 

***

Отакої. Що з нею сталося?  Мало не плаче або  кинеться і подряпає, як скажена кішка. А була ж така на все готова. Може в неї нарешті хтось з'явився, самовбивця якийсь. Його ж окрутять миттєво. Бо ректорова доця слаба на передок ще зі школи.  Вона ж не просто так пів тюбика помади наквецяла на губи.

Повноліття з дівками щось робить. Спитаю у Клариси. Вона про таке все знає.

Ото я  тільки губу розкатав, і таке обломінго. Відмітив би Новий рік. Як воно - не з повією?  Треба ж взнати різницю. А воно  чогось не схоже на швидкий роман без зобов'язань.

Передам листування і гайда до Києва. Там студентки без комплексів.

***

-Що я наробила. Соля, ти ідіота була, ідіоткою помреш. Нащо ти вчинила істерику? Він сам прийшов, вже майже був у тебе в кімнаті. Все, як ворожка сказала.  Нащо було щось говорити. Бери і веди до себе.

Знайшла час ту Кларису згадати. Що вона тобі? Вона далеко, зараз  новорічні свята, час для див і чудес. Все повинно вийти по-моєму нарешті. Він же дивився на мене правильно. З голови до ніг, погляд зупиняв там, де треба. Ех, не втримала дурний язик і все нанівець.

Невже в нього справді щось до діда? Може якісь консультації. Тека  в руках непроста в нього. Я крокодилячу шкіру в першокурсників не бачила ще ні разу. Ото розкрутився в тому Києві. А мене не пустили. Я б йому там допомагала. А тепер та Клариса замість мене. Дурний нік. Старомодний. І сама вона стара. П'ятий курс і досі заміж ніхто не взяв. Окрутила дурника. Він як теля.  Побіжить за кожною, аби ж тільки не женитися.

Я тобі дам не женитися. До літа весілля справимо. Не відкрутишся, Мкольцю. Ти моя доля. Я ще в школі  тебе побачила. Ти мій.

Що в них може бути спільного з дідом? Які ще діла в пенсіонера з першокурсником. Дід тільки старі листи перебирає. Його тепер нічого не цікавить.   

А може то був привід в Миколи зі мною побачитися, а я дурна такого наговорила...

І як не наговорити. Стерегла його три роки, як німецька вівчарка, дівок від нього ганяла. А він тільки поїхав і зразу наліво. Всі вони такі. Що бабця діду вічно докоряла чимсь, що мати батькові. 

Та в мене так не буде.  Я знаю, що чоловікові треба. І до Крижина інет  дійшов. І в нас Камасутру мжна дістати. В мене голова ніколи не болітиме. Зробимо дитинку, нікуди не дінеться. Я його так залюблю, що на інших і не дивитиметься.

Завтра прийде. Стільки малювалася і все коту під хвіст.  Стояла під дверима відколи він приїхав, думала вискочити ніби випадково, коли на сходах нікого не буде. А він сам зайшов. От і розгубилася. А тепер все спочатку. 

***

-І знову добридень. Валентин Іванович дома? Може мене прийняти у справах? Приватних.

-Проходь. Не стій на порозі. Прикмета погана.

-Дякую. Я знову дома - мені пропонують капці, це так мило.

-В столиці не пропонують? Так у шкарпетках і ходиш у гостях?

-Ніт, Соля. Там кажуть - не роззувайтесь, ми любимо своїх гостей більше, ніж свою підлогу. Так зручно. можна не хвилюватися, чи там  дірка бува не прорвалася на тих шкарпетках.  Як ви дівчата ті колготки носите. На них подивився - і вже дірка...