Нова знайома і старий архів

Бідняки Филемон і Бавкида гостинно прийняли в своїй убогій хижі Юпітера, не знаючи, що перед ними верховне божество. Стара готова була навіть зарізати для гостей єдиного гусака. Коли Громовержец запропонував їм нагороду, вони побажали постійну роботу при храмі і щасливу можливість померти в один день, щоб ніколи не розлучатися.(міфологія така міфологія).

Ооо, нарешті бідному студентові є де жити.

В общазі весело, але є багато але. А тут ціла кімната, і вся моя. Ще й до універу недалеко. Буває, що й везе. І цим треба користуватись. Тут ще хтось живе, якась жінка. 

Жінки зазвичай тихі, не схильні напиватися, обкурюватися і водити дівок через вікно, коли тобі треба здавати курсовик, і часу не залишилося. Бо ти сам  недавно пив і приводив.

Правда тут умова - не водити, не пити, не курити і квіти поливати, а не тицяти в них недопалки. Але нехай спершу впіймає мене та хазяйка. 

Правда через вікно нікого не приведеш - третій поверх. А жаль.

Треба буде домовитись якось з сусідкою про мир, дружбу і жуйку.

А ще жінки ж  їсти готують завжди, ще й смачно. Так, входимо в образ бідного, голодного, але дуже чемного студента. І не виходимо з нього тут. Бо більше такої класної  хати не знайдеш.

-Драсті, я Микола. Навчаюсь тут неподалік, перший курс. Історичний. Хочу бути археологом. Буду тут жити з вашого дозволу.

-Добрий день, Миколо,  Я Лариса. Навчаюсь тут неподалік, останній курс.  Скоро диплом. Буду соціологом. Останній ривок. Дуже хочу, щоб мені ніщо і ніхто не заважали закінчити універ спокійно і з червоним дипломом. 

-Не заважатиму. Сам змушений був тікати з общаги,  бо завалю першу сесію.  

-От і добре. Я тут накидала правила для нас, почитайте, зразу пишіть, де не згодні. Потім будемо узгоджувати.  Мені треба бігти, купити сусідці продукти. Її рідня далеко живе, дають трохи грошей, щоб навідувала бабцю і заносила їй те, що вона  попросить. 

-Гм. Правила - це добре. Де вони?

-Он ноут відкритий. Дивіться і зразу думайте, чи підходить. Як ні - додавайте свій варіант. 

-Якщо там нічого немає про те, що я тобі повинен ноги мити і воду пити, то, мабуть, мене влаштовує. Нічого. що я на ти?  Ти старше і  така сувора.

-Як зручно, так і звертайся. Я можу плутатись між "ти" і "ви", не звертай уваги.  Так сталося, що на "ти" я з дуже мало ким. Але це нічого не значить. Просто формальність.

-Тоді я на "ти". Так склалося, що я мало кому кажу "ви", не звик просто. Це не значить, що не поважаю, не рахуюся з думкою...

-Я все зрозуміла, заперечень не маю. Треба вже бігти. Читай уважно. Бо домовлятися можна довго. Але як вже домовились, то порушувати не дозволяю.

-Яволь, мій генерал!

-Вільно. Я побігла.

***

Що ж там в нас за  правила? Ото ще знайшлась командирша. Старша на пару років, а поводитися, як моя перша вчителька. Ото була сувора тітка. Хоча яка вона там тітка -  після навчання зразу до нас. Всі хлопці були в неї, гм... закохані? Ну ще більше боялися звісно. То вже потім не боїшся вчителів. А поки малий,  думаєш, що вчителька цар і бог. 

І ця не старше. Ніби й молодше. І нічого так, я б... Так, не відволікатись. А веде себе не як студентка, а як наглядачка в концтаборі... Не відволікатись, я сказав.

Шо? не розкидати шкарпетки, закривати унітаз кришкою, паління тільки на балконі за зачиненими дверима, вдома бути не пізніше десятої, посуд за собою мити, прибирати за графіком.

Мамуся моя, мене витурили з універу? Я повернувся, і це справді мій рідний дім? Виходь, я знаю, ти десь сховалася. Подякую тобі, що дозволила хоч сигарети нарешті. Буду на балконі, куди ж я дінуся.

А звідки ця Лариса про мене все знає? Точно не мамина шпигунка? Тільки цього ще не вистачало. Напишу, що на все згоден. Бо як не погоджуся, вона домохазяйці все скаже. Треба буде шукати нову квартиру. А так спочатку старатимусь, потім потихеньку спробую гнути свою лінію.

Жінки  полюбляють няньчитись з недотепами.  Ну мама полюбляє. Вона  жінка. Значить я правильно думаю. Л - логіка.

Треба речі закинути в шафу. Потім розберу. Ні краще піду на балкон. От добре, що тут дозволено курити. 

Тааак  Оці мені старі двори. Як колодязь. Балкон цей якийсь  напівзруйнований. Гляди, ще розвалиться під ногами. А, не розвалиться. Кажуть, тоді на совість будували. Ліфт - мамамояженщіна, можна зразу курсовик з археології писати. Сходи високі. Це добре. Бігати треба і ходити сходами. А то зовсім не має часу на зал. І грошей вже немає. Столиця. Дорого все тут. Треба б сказати батькові, що не вистачає, так спитає, куди дів. Куди-куди. А то він сам не був студентом. 

Де б підробіток узяти. Репетитором чи щось таке. Цікаво, вагони ще досі розвантажують вручну, як дід робив студентом? Тут вокзал недалеко. 

Сесію треба здати. А потім вже шукати підробіток.  Самі хвости, от же ж.

О, біжить, наглядачка.  Сильна дівка, ого які пакети тягне. Швидко вона.

***

-Так, Микито, вибачайте, але до вас буде прохання...

- Я не Микита, я Микола. І ми на "ти".

- Ага, добре, Миколо, бери оцей пакет, віднесеш у квартиру навпроти, я вже домовилася. Бабцю звати Тамара Микитівна. Бабцею її звати не можна.  Тільки Тамара Микитівна, запам'ятали? Я не встигаю, а від неї одразу не підеш, самі побачите. А  ви все одно сидите без діла, от і нагода познайомитись з цікавою людиною.  Не відмовляйтеся від чаю, вона образиться. Нічого вам від того пирога не станеться, фігура не постраждає, а їй приємно буде. Я побігла, не баріться. Три коротких дзвінки, потім один довгий. Я попередила про вас, Микито.

- Я Микола...  

Побігла вже, коза. Треба її теж якось назвати. Щоб знала. Криса-Лариса-Клариса. Від чаю не відмовляйтесь, ну дає. Я б зараз від мамонта не відмовився. Недосмаженого і без солі. Мама казала завжди міняти шкарпетки, як ідеш у гості. Там ще залишилися нові? О,  є ще трохи. А то прийдеш, знімеш кроси, старенька й не витримає, ще помре. Хто мене тоді буде чаєм пригощати. Ого, кульок напхано як.