Розділ 8

Пташка Лоріана, розірвавши частково небо і пролізши через проріху, злетіла в місце, де чорний скелет нескінченно довго підіймав і нахиляв свою голову, кажучи про любов.

— Ти ж розумієш, що він тебе і сам ніколи не полюбить, не дивлячись на те, що ти для нього зробив.

Шия скелета на якийсь час застигла в одному положенні, а потім з його черепа стало долинати інше.

— Він любить мене, ненавидить мене, — його голос змінювався: чоловічий, жіночий, нелюдський та дитячий. — Не знає про мене, знає все… Не важливо. Я люблю. Я люблю його… Люблю. Зроблю все для нього…

І він знову продовжив торочити одну й ту саму мантру.

Вона полетіла туди, де точно знала, буде Імод. Якщо, звичайно, він не помре раніше, у чому вона дуже сумнівалася. Хіба що соволюди, які вирішили оселитися в будинку-мурашнику, не вирішили з'їсти його, а не тих, хто перетворювався на пацюків і мишей. Тому або він уже вийшов із міста, або ніколи не вийде. А тому їхня зустріч може бути лише в одному місці — в Царстві дванадцяти королівств.

Довго вона так летіла, доки знову не прорізала кігтями вже цей простір і знову не влізла в нічне небо, осяяне блідим місяцем. Спустившись униз, де всюди валялися тіла лицарів і равликів, вона спустилася до маленького озерця. Оглянувши себе — настільки ж гарна, як і раніше.

Вона була величезною — папуга ара. Її тіло сягало розмірів дорослої людини: розмах крил — як два розпростерті плащі, хвіст довгий, розкішний, волочився по землі, коли вона йшла, і кожна пір'їнка на ньому закінчувалася гострим золотим кінчиком.

Пір'я переливалося відтінками смарагду й золота. Кожне перо мало тонкий чорний обідок, через що вся вона здавалася обведеною контуром, ніби намальована тушшю.

Голова — велика, горда, з потужним вигнутим дзьобом, з легким рожевим відтінком біля основи. Очі — дві великі чорні намистини з золотими іскрами.

Вона повільно, з насолодою полірувала кігті — довгі, чорні, вигнуті, як серпи женця. Кожен кіготь вона брала в дзьоб, обережно проводила по ньому язиком. А коли закінчила, то сказала вголос:

— Ну що ж, карлику, якщо ти ще не помер… то скоро побачиш мене.

Вона розправила крила — і все навколо на мить стало зелено-золотим, ніби ніч на секунду перетворилася на джунглі. Потім різко відштовхнулася від землі й злетіла.