Розділ 17

Тадей

Коли я повертаюсь до ресторану, бачу, що біля Стеф зупинилась якась машина. Мене це дратує. Підходжу до неї і обіймаю за талію:

— Стеф, цей чоловік до тебе залицяється? 

Чоловік миттєво піднімає скло і дає газу. 

— Та придурок якийсь, — каже Стеф. Але голос у неї якийсь наляканий. 

— Ти його раніше не бачила? — все ще не відпускаю її з обіймів. Переживаю за неї. Красива ж дуже, не здивуюсь, якщо у неї є якісь схиблені фанатики…

— Викинь з голови ти його. Бо твої ревнощі стають занадто явними,— вона повертає до мене голову і посміхається. — Я ще подумаю, що ти закохався. 

— А раптом закохався? — теж посміхаюсь. Ніби говорю напівжартома, але серце бʼється швидше. Бо я дійсно небайдужий до неї. Настільки, що хочу зробити все, щоб ми дійсно залишились разом не через спадок.

— Ой, тоді це погана ідея, — вона сміється. — Я дуже владна жінка, і вимоглива, — каже і червоніє. Ну звісно. Вимоглива. 

— Цікаво, чого ж ти вимагатимеш, — питаю пошепки. — Я багато чого вмію…

Стеф червоніє ще дужче. 

— Всю зарплатню маєш віддавати мені, — загинає пальчик. — Приносити мені сніданки в ліжко. Не дивитися на інших жінок… Ось на цю, не дивись, заплющ очі! 

— Але гроші для тебе прямо на першому місці? — запитую. Авжеж, ні на яких жінок я не дивлюсь. Думаю, чи дійсно я сам їй подобаюсь, чи може вся справа саме в грошах? Ні, Стеф не така... Вона хороша.

— Просто сімейним бюджетом має звідувати жінка, — каже вона. — Чоловіки… Ну ви не вмієте так добре це робити. 

— А не той, хто все це заробляє? Цікава в тебе економіка… — сміюсь. 

— Я ж казала, що краще тримайся від мене подалі, — вона знову сміється. Так легко. Слухати її сміх приємно. — Бо це тільки початок моїх вимог…

***

Вечеря проходить дуже приємно. Коли ми не гриземось і не сваримось, Стеф ще миліша. Заглядаюсь на неї, розумію, що дійсно запав. Це не просто якесь мимолітне захоплення, вона дійсно важлива мені. Я щиро хочу їй допомогти, хочу, щоб їй було добре. 

Коли ми майже завершуємо тут, в ресторані, мені приходить повідомлення від батька про те, що нам треба зустрітися, і це терміново. Він рідко просить про подібне, але моментально псує мені настрій. 

Стеф помічає, що я насуплююсь, бо питає:

— Хто там тобі пише? Ти так дивишся, мов хочеш цей телефон роздавити. 

— Батько. Йому щось від мене треба прямо терміново. А я не хочу їхати, — зазираю їй в очі.

— Ну це ж тато, — вона, певно, щиро не розуміє, як можна відкидати спілкування з рідними. Їх родина згуртована навколо спільної біди. — Поїдь до нього. Ми вже все одно поїли. 

— Ну добре… Тоді зараз завезу тебе додому і заїду до нього швидко. А потім можемо продовжити наше побачення вдома, — пропоную я. 

— Побачення? — здіймає брову здивовано. — Я думала у нас дружня вечеря. 

— Ні, це побачення, — хитаю головою. 

— Ох ти і спритний! — знову сміється. Пару келихів вина пішли їй на користь. — Я ще не вирішила, що це. Але мені було весело. 

Додому ми їдемо, розмовляючи про все на світі. Стеф ділиться тим, що завжди хотіла навчатися в художній академії. Але через брак грошей далі художньої школи не пішла. 

Я страшенно не хочу залишати її вдома саму зараз, але мушу. Тому коли проводжаю до дверей, обіймаю і подаюсь вперед, торкаючись губами її губ. Вона бентежиться і втікає. Що зробиш з цими незайманими? Де набрати стільки терпіння, щоб вона розкрилась і пішла мені на зустріч?  

Іду до машини. Треба швидше розібратися з батьком і повернутися…

***

— То що ти хотів від мене сьогодні? Я трохи поспішаю, — кажу, коли вже проходжу до його кабінету. 

— Нічого особливого, Тадею, ти ж чув новини? В мене скоро буде дитина, і я вирішив переформатувати бізнес. Думаю, що доречно тобі повідомити про це особисто. 

— Що означає твоє "переформатувати"? — насуплююсь.

— Я беру все під свій контроль. Ти звісно залишишся керуючим, з пристойною зарплатою, — він дивиться на мене спокійно. Так, як дивиться людина, яку не мучать жодні сумніви. 

Я розумію, що тепер я залишусь без нічого. Єдине, що все ще може залишитись моїм, це маєток, з якого таки можна зробити готель і почати все з нуля… Але тоді мені доведеться змусити Стеф розлучитися…

Я їду додому. Роздумую над ситуацією і вже коли майже підʼїжджаю, в голові зʼявляється план. Такий, в якому ми зі Стеф залишимось в виграші, але часу мало, а Стеф така запальна… Треба все провернути швидко, а вже потім  пояснити їй, вона має зрозуміти…

Стефанія

Мені лячно і незвично одночасно. Я ще не почала довіряти Тадею повністю. Але все одно, дуже хочеться йому вірити. 

Побачення… до його слів навіть не задумувалась, що між нами можуть виникнути справжні стосунки. Але при думці про це починають пурхати метелики в животі. І одночасно дуже бентежно стає, бо він такий дорослий, що з ним не вийде просто триматися за ручки. З ним все буде по-дорослому. Чи я готова?