Розділ 15

Тадей

Мені не подобається весь цей цирк з пікніком. Не розумію, нащо ми взагалі маємо туди йти. Але й пускати Стеф туди саму я не збираюсь. Тому ми збираємось і виїжджаємо о другій з дому.

— Але довго там сидіти не будемо, я хочу і нормально відпочити хоч півдня, — кажу, коли вже майже підʼїжджаємо. 

— Ніхто тебе не тримає, — вона закочує очі. Вдянута в спортивний костюм, ніби умисно дражнить мене своїми формами. Це ж і той телепень буде на неї витріщатися. Невже не можна було одягнути якісь вільні штани? Ми ж на пікнік приїхали. 

— Ой, а ти я бачу прямо гориш бажанням тусити з ним, — кривлюсь. Паркую машину, добре, що тут все відносно поруч. 

— Так і є. Ти вгадав. 

Дістаємо з багажника все, що треба. Ми приїхали на популярну локацію, але зараз людей там не дуже багато, бо вже починає холоднішати. Мою увагу привертає машина, прямо як у батька. Таких у місті всього пара. Я одразу насуплююсь. Хочеться поглянути на номери. 

Треба буде пройти повз неї, хоч трохи ближче. 

Стеф помічає мій погляд, але нічого не говорить.

Ми йдемо мовчки, але веде вона, їй тітка прислала геолокацію. І як на зло веде вона мене повз ту машину.

І я бачу номери. Так, це його тачка. Невже і він, і його Анжеліка тут? Сподіваюсь, мій вираз обличчя не надто видає моє хвилювання і невдоволення. 

Анжеліка — його молода коханка, яка одружила батька на собі рік тому. 

— Тадею, я розумію, що тобі не подобається тусити з ріднею, але можеш хоч трохи вдавати привітність? — схоже Стеф все ж помітила мій погляд. — Бо таке враження що ти вбивати когось ідеш.  

— Пробач, — кажу, певно, невпопад. Не можу зараз думати ні про що, окрім Анжеліки та батька. І те, чим це все обернулось для моєї матері. — Просто декого побачив. Точніше, машину декого.

— Кого? — озирається. Її погляд байдуже ковзає по тачках. — Роми ніби не видно… Ти ж за нього переживаєш. 

— Ну, твого Рому я тут принаймні очікував побачити, — суплюсь. — А от батька з його молодою коханкою — ні. 

— Ого, — вона озирається з більшим ентузіазмом. — У твого батька коханка? А мама?

— Ну, маму він покинув, — я відводжу погляд. — Тож, та блонда вже і не коханка за статусом. Дружина. 

— Це певно дуже неприємно, — несподівано Стеф бере мене за руку. — А давай Рому на неї натравимо? Хай її звабить своїми біцепсами? — намгаається жартувати. Але її пальці трішки тремтять. Ніби їй не байдуже. 

— Рома упадає за тобою, забула? — трохи стискаю її долоню в своїй. — Ти красивіша за ту блонду. Та й молодша трохи.

— Ну це так. У мене не віднімеш, — каже вона заррозуміло. Але потім зупиняється, коли бачить нарешті Анжеліку. — Тадею! Ти мені лестив. Вона просто вау… Вибач… Вирвалось. Але я об’єктивно. 

— Вона — погана людина. Я впевнений, що вона не кохає батька і хоче тільки його гроші, — не знаю, чому я ділюсь з нею цим. Не думав, що буду ділитись з кимось, але воно виривається само. — Я декілька разів бачив дещо, що на це натякало. Але батько мене не слухає. 

Розмову перериває тітка Ольга. Незрозуміло, чи вона не знала, кого запошує, чи умисно звела нас в купу. 

— Тадею, Стефочко, а ми тільки вас і чекали! Рома там вже вогонь розвів біля мангалу. 

— Так, ми дуже чекали! — награно привітно каже Анжеліка. 

— Ти одружився і не запросив мене на весілля, — додає батько. 

— Вирішив, що так буде чесно, бо ж я на твоє не прийшов, — знизую плечима.

— Ну то хоч на хрестини прийдеш? — Анжеліка гладить свій живіт. — В тебе скоро буде братик! 

Стефанія 

Я дивлюсь на пару. Чоловік дуже схожий на Тадея, тільки звісно старший. В гоолові сивина, очі дивляться хижо. А от його дружина, яка погладжує свій живіт, дуже красива. 

Після новини про її вагітність Тадей спочатку вирячається на Анжеліку, а потім нарешті відмирає і каже:

— Ну, вітаю вас. 

— Я — Стефанія, — вітаюсь з ними. — Рада за вас, — міцніше стискаю Тадея за руку. Йому, певно, неприємно, що його батько щасливий з чужою жінкою. Памятаю, коли тато від нас пішов, ми були зовсім не раді, що він зійшовся з якоюсь жінкою. Здавалось, що це саме вона винна в усьому. 

— Мене звуть Анжеліка! Дуже приємно. А мій чоловік — Михайло.

— Я і сам можу представитись, Ліко, — каже Михайло до дівчини, а потім окидає мене оцінюючим поглядом. — Михайло, батько Тадея, — простягає мені долоню. 

— Дуже приємно, —  я відчуваю себе дещо незатишно. Якось Тадей не розповідав мені нічого про свою родину. А тут стільки новин одразу. — Тітка не казала, що запросить багато гостей. Я думала ми мило посидимо вчотирьох… Ви вже познайомились з Ромою, правда він молодець? — несу всяку нісенітницю, бо насправді не знаю як себе поводити. 

— Ні, ми щойно підійшли. Я з родичами звʼязувався мало, авжеж, Світлану знав, але її син весь час був в розʼїздах, — відповідає Михайло.