Розділ 12

Тадей

Мені вже скоро треба виходити, але цей раптовий візит напружує. Роман взагалі ніякий, він явно виглядає набагато гірше за мене. Але він молодший і так привітно усміхається Стеф, що мене це дратує і я не хочу одразу йти на роботу.

Дістаю мобільний і пишу повідомлення секретарці, що запізнюсь. Ховаю мобільний в кишеню штанів. 

Ми всі сідаємо за стіл, коли Стеф раптом тягнеться до бутербродів.

— Здається, вони якісь несвіжі. Завітрились, поки ми теревенили біля порогу. 

Я підозріло дивлюсь на неї. Невже вона знову підклала туди віагру? От же ж мале стерво…  

— Та нормальні вони, — каже Роман і вихоплює один прямо з тарілки. Закидає до рота. Жує. Стеф повертає тарілку на стіл. — Смачно, — констатує Роман. І тягнеться по ще один. 

Але я вирішую не ризикувати і встаю з-за столу, ідучи до холодильника. Дістаю звідти ковбасу і починаю її різати. Краще зроблю сам, тоді все буде нормально. 

— Стеф, хочеш бутер з ковбасою? — пропоную. Якщо вона щось підклала туди, то ті бутери їсти не зможе. Хоча… Як на жінок вплине віагра? Хто зна… 

— Я… вже перекусила, поки тобі готувала, — каже вона все ще спостерігаючи за Романом, який здається вже третій бутер їсть. 

— Я приготую його на твоїх очах, — шепочу їй на вухо так, щоб чула тільки вона. — Без віагри. 

— Там теж її немає, — киває на тарілку. — Паштет сама робила, — це вже так щоб чули всі. — Люблю експеременти на кухні, — а дивиться так виразно на Романа. Та що вона в ньому знайшла?

— Смачно, — бурмотить той. — Нас в літаку не годували. А в аерорпорту не встиг. А мені треба масу набирати. 

— Наскільки ж це був економклас, що вас не годували? — хмикаю. 

— А що поганого в екном класі? — здіймає брову Стеф. 

— Та нічого, — знизую плечима. — То що, ви вже перекусили? Давайте я вас підвезу, куди ви там їхали… 

Чомусь не хочеться залишати Стеф з ним. 

— А ми думали ще погостювати, — втручається тітка, яка теж жує бутерброд. 

— Я втомився, — заперечує Роман. — Ти і так мене потягнула знайомитися з родичами відразу з аеропорту. Я казав, що це не найкраща ідея, — він дивиться на Стеф. — Але я не жалкую, — додає. 

— Вона якби моя дружина, — насуплююсь. 

— Фіктивна, — відразу кидає Стеф. — Він одружився зі мною тільки заради грошей. 

— Але дружина, — повторюю з натиском. — І ніяких шур-мур з іншими ти крутити не будеш. 

— Та дівка, яка тут була, вона в курсі? — це тітка Ольга несподівано йде в наступ. 

— Народ! Припиніть, — Роман дивиться з сумнівом на бутерброд з ковбасою, що залишився для Стеф. — Ти не будеш? — питає у неї. І не чекаючи її відповіді, бере в свої лапи. Такого прогодувати нелегко. 

— З "тією дівкою" ми вже не… зустрічаємось, — ледь підбираю правильне слово. Було б краще сказати не їб… Загалом, я сказав все культурно.

— Не знаю, про що мова, — Роман знизує плечами. — Але у мене грошей достатньо, щоб одружуватись по коханню. А не через них. 

— Деяку землю не купити ні за які гроші, — суплюсь. 

— Я криптою цікавлюсь, а не землею, — каже він. — Тож на жаль не в темі. Але скажу, що бутерброди Стефанія робить божественні, в цьому я розбираюсь краще. 

Закочую очі. Бляха, хоч би там не було віагри… 

Стефанія

Коли всі йдуть, я хапаю відро зі сміттям. Ніхто не дізнається, що я годувала гостей віскасом. Навіть Тадей. А як все було чудово сплановано! Був би йому мур-мяв. 

Проте вранішня розмова наштовхнула мене на чергову каверзу. Вона значно краще за ці бутерброди. 

Я викликаю таксі і їду на співбесіду. Туди мене мають точно взяти. Хоча назва роботи трішки лякає, але в описі до вакансії написано, що це жіночий салон… 

Мене зустрічає привітна немолода жіночка. 

— Ви раніше працювали в сфері краси? — питає у мене відразу. — Ми надаємо комплекс послуг жінкам. Зокрема і масажі та спа-процедури в сауні. Щось вже вмієте? 

— Ні, — хитаю головою. — Але дуже хочу навчитися. 

Не зізнаватися ж мені їй, що мене прибавила назва посади — “банщиця”. Тадей і всі його знайомі будуть в шоці. 

— Добре, тоді ми можемо спробувати, — каже вона. — Перші дні будете спостерігати за Оленою і подавати їй те, що вона скаже. 

— То мене принято? — я не вірю, що все аж настільки просто. 

— Без договору перший тиждень, — каже вона. — Оплата за цей тиждень буде готівкою. Якщо розберетесь, то потім офіційно працевлаштуємо. 

— Дякую! — я широко посміхаюсь. — Коли починати? 

— Можна завтра. А за тиждень подивимось, що буде, і тоді вже підпишемо договір. Прохання мати охайний манікюр і не використовувати декоративну косметику, бо там високі температури. А форму ми видамо.