Розділ 11

Стефанія

Дивлюсь як він їсть і не кривиться. Або пельмені справді їстівні, або Тадей гарний актор. 

— Ризикну, — кажу нарешті. Беру наступний пельмень і закидаю в рота. Розжовую. Справді їстівні. — Без часнику, —  кажу, прожовуючи. — І без цибулі… Прісно. Але їст можна. Принаймні не хімія, як з магазину. Якщо дуже постаратися, то з тебе будуть люди, — беру ще один пельмень. 

В тому, що він туди щось накидав, я сумніваюсь. Я увесь час була поруч, і дивилась за ним дуже уважно. Але не могла не повередувати. 

Забираю тарілку до столу і продовжую їсти. Ну не пропадати ж добру, якщо він так старався їх ліпити. Тим більше, що я на вечерю собі нічого не готувала. 

Тадей теж бере тарілку, а ще — майонез. Заливає їх майонезом, зверху сипле перець. І починає їсти.

— Ну тепер твоя черга загадувати страву, — кажу я, доївши останній пельмень. — Приготую тобі щось завтра. Все що забажаєш. 

— Ми грали на бажання. Ти мою страву зарахувала, значить, я виграв.

Я окидаю поглядом кухню. 

— Спершу, ніж щось загадувати, хочу тобі нагадати, що прибиральниці у нас немає, і увесь срач, який ти розвів, — киваю на засипане борошном все навколо і брудні тарілки. — Ти і прибираєш. А потім поговоримо про бажання, — прямо відчуваю якесь моральне задоволення від перевиховання мажора. 

— Прибирати все ж жіноча справа, — він насуплюється.

— Я так і знала, що це буде твоїм бажанням! — хитро усміхаюсь. 

— Де я сказав про бажання, я просто констатував факт. Моє бажання буде зовсім іншим. 

— Хто нагадив, той  і прибирає, — кажу я. — Або я зарахую прибирання кухні як твоє бажання. 

— Яка ж ти… — підтискає губи. — Пофіг! Я приберу! 

Я трішки боюсь його бажання. Точно ж придумає якусь каверзу. Але і я вже придумала йому неприємність. Тому настрій мій не псується. 

— Коли прибереш, скажеш, що саме ти від мене хочеш. Але відразу кажу — підписати документи на розлучення чи секс можеш не загадувати. Я таке виконувати не буду. 

— Якраз вже думаю над цим питанням, — загадково усміхається і починає прибирати. 

Він в прекрасному настрої йде намивати кухню. Точно щось задумав, негілдник. 

Я ж перебираюсь з-за столу на диван і починаю гортати вакансії в телефоні. Сьогодні поки мала час провела інвентаризацію в шафах. Винула старі крупи і макарони, в яким минув термін придатності. Ще дядькові запаси. І скала собі список, що треба докупити, щоб протягнути в умовах обмеженого бюджету до того часу, поки не працевлаштуюсь. 

Тадей сказав не йти на ту роботу, яка його осоромить. Тому я переглядаю найгірші вакансії. Прибиральниці, доглядальниці, о… свинарка. Це взагалі прекрасно. Тадей буде в захваті, коли всі дізнаються ким працює його дружина. Навіть не думаю про те, наскільки це важка робота. Закидаю вакансію в обране. Завтра зателефоную… 

Нарешті він закінчує прибрати і повертається до мене. Час виконувати бажання? 

— Ходімо нагору, — киває в сторону сходів.

— Розігнався, — блокую екран телефону. — Спочатку озвуч все. Я хочу чути, які збочені думки в твоїй голові. 

— Купання, — каже коротко.

— Що?! — округлюю очі. — Яке ще купання? В ванній? 

— Митимеш мене, — зазирає в очі. — Але якщо не подобається, я можу помити тебе.

Відразу уявляю, як його сильні пальці будуть розмазувати піну по моєму тілу. Кров приливає до щік. І шкіра починає пекти, хоча він мене навіть не торкнувся ще. 

— Ні-ні, — хитаю головю. — Я сама впораюсь з водними процедурами. І… і тобі спинку потру, — все одно продовжую червоніти і серце калатає. — ТІльки ти не роздягайся повністю. Жужелик має бути  в наморднику. 

— Все потреш, ну там можеш не терти, окей, — усміхається.— Але роздягнусь повністю. Чи ти боїшся?

Тадей

Дивитись на Стеф зараз одне задоволення. Мені подобається, як вона червоніє, як реагує на все це. Значить, я їй все ж подобаюсь, що б вона там не говорила. 

— Нічого я не боюся! — супиться. — Бійся ти, щоб все ціле було після мене! 

— Ходімо прямо зараз, — киваю в сторону дверей. Мені не терпиться глянути, як воно буде. Як вона буде червоніти, торкаючись мене. 

Ми йдемо нагору. Стеф все так само зосереджено-насуплена. 

Заходимо до ванної, я включаю воду починаю стягувати футболку і мигцем продовжую дивитись на неї. Потім знімаю штани. 

— Далі буде цікавіше, — піддіваю резинку боксерів. 

Стеф відвертається.

— Я вже бачила твого жужерика, нічого цікавого, — бурмоче під носа. 

— Чому ти його так дивно називаєш, — усміхаюсь, знімаючи боксери і залазячи в ванну. Тут вже трохи води набралось, але не дуже багато. 

— А як його ще називати? Поплавок? 

Сміюсь, важко стримати сміх. Вона дуже кумедна.