Розділ 10

Стефанія

Він здається, боїться, що я з його офісу поїду прямо на нову співбесіду. Тому і везе мене додому. Що далі? Замкне мене в будинку? Так він нічого не доб’ється. 

Але його слова про те, що я його можу знеславити мене чіпляють. Отже, треба знайти таку роботу, яка буде для нього просто сороміцькою. І обіграти це так, щоб всі в місті це знали. 

Я задумуюсь про це, тому навіть не помічаю шлях додому. 

— Ну? — коли машина паркується біля маєтку питаю у Тадея. — Так і будеш за мною хвостиком ходити цілий день? — як же він мене дратує. Аж серце починає гулко гупати в грудях, щоразу, коли він опиняється занадто близько. 

— Не буду, — хитає головою. — Зараз зайдемо до будинку, щось перекушу і поїду на зустріч. Вона в більярді, а там нормальної їжі нема. 

— А ти щось купив, щоб їсти? По-моєму, з твоєї їжі в холодильнику тільки засохлі суші, — уявляю як цей переросток тренований зараз буде їсти мої продукти і розумію — не дам. Я безробітна. Годувати його не збираюсь. 

— Хм, не подумав про це. Добре, дам тобі грошей на продукти, це не проблема, — знизує плечима. — Нещасним треба допомагати, це як благочинність. Не можу ж я залишити тебе зовсім голодною.

— Ні. Я не візьму від тебе і копійки, — кажу з обуренням. — Засунь свою благочинність собі в…

Перечіпаюсь через виступаючий камінчик на алеї, і ледве не падаю. Тадей підхоплює мене за лікоть і підтягує до себе. Він занадто великий і гарячий. Я ніби потрапляю в якусь сповільнену реальність, де є тільки жар його тіла і колюче відчуття його пальців на моїй руці. 

— Обережніше, а то можеш поранити своє красиве личко, — каже неголосно.

Я не можу знайти колючої відповіді. Його близькість діє на мене якось ненормально. Серце калатає. Це ж тому, що він мене бісить. Не інакше. 

Тільки дивлюсь гнівно йому в очі. Але ефект виходить не такий, як я розраховувала. Тадей торкається своїм язиком нижньої губи, мов у нього пересохло  в роті і повільно схиляється до мене. Моя паніка злітає вгору, градус тривоги зашкалює. Я загнана, але тіло зраджує. Ноги не слухаються. 

— Тут ми на самоті, ніхто не побачить, — шепоче в губи. 

Його слова руйнують всю магію миті. Час знову біжить як треба. Вітер в обличчя прилітає. Звук пташок стає чутним. 

— Ти мені погрожуєш? — вириваю свою руку з його пальців. Він виявляється не так міцно й тримав. 

— Боже, яка ж ти ляклива, — усміхається. — Ходімо, будемо розбиратись з продуктами. 

— Там тільки моє все! Якщо ти торкнешся своїми загребущими пальцями я тебе отрую! І стану вдовою! 

— Ну замовлю щось нам обом, але ти будеш готувати і мені, — каже, коли заходимо всередину. 

— НІ! Ні! І ще раз ні! 

— Чому ти така вперта? Можу тобі чогось смачного купити, — торгується. — Ікри там, ти певно такого і не їла, раз мені зажимаєш просту їжу, — здається, насміхається наді мною.

— Сама собі куплю, що схочу. А ти сам по собі. Не вмієш готувати — вчись, — кажу твердо. Його слова дуже неприємні. 

— Яка ж ти вередлива дівчинка, — хитає головою. — Ну добре, сам тобі куплю, можеш мені не готувати, — дістає мобільний і відкриває додаток доставки їжі. 

— Який же ти невмійко, — хмикаю — Тільки замовити можеш. 

— У кожного свої таланти, — знизує плечима. — Ти мені готувати не хочеш, а може якби готувала, я б теж щось приготував.

— Та ти просто нічого не вмієш, — я вже прийшла до тями і навіть починаю отримувати задолення від цієї пікіровки. — Ні приготувати, ні шкарпетки випрати. Безпорадний. 

— Я цілком нормально жив сам більше десяти років, тож тут ти помиляєшся, — хитає головою.

— Не вірю, — ми нарешті заходимо в будинок. 

— А мені якось пофіг, віриш чи ні. Приготуєш мені щось, я теж приготую. 

— Такий челендж мені… — хотіла сказати не цікавий. Але потім замовкаю. — Окей, давай челендж. Але ти перший! 

— Але якщо там буде віагра, чи ще щось, або якщо ти не виконаєш обіцянку, то я тебе покараю, — зазирає в очі. 

Від згадки про віагру мене пересмикує. Другий раз я на ці граблі не стану. Слова про покарання пропускаю повз вуха. 

— Давай, Тадею. Кидаю тобі виклик. Приготуєш мені пельмені? Чи слабо? 

— Зварити готові? — перепитує. 

— Звісно, ні. Якщо впораєшся з усіма процесами, то зможеш обрати страву, яку буду готувати я. А якщо програєш — за мною одне бажання. Будь-яке. 

— Ні, бажання на бажання, якщо вже на те пішло… 

— Не торгуйся зі мною. Або страва на страву або бажання, якщо хтось програє, — уточнюю правила. Навіть не знала на шо підписуюсь. 

Тадей

Я повертаюсь на роботу, але вже морально готуюсь до нашого змагання. Пельмені, значить. Ну будуть пельмені. 

Я спочатку гуглю те все, але у тих кухарок є якісь спеціальні форми для пельменів. Викликаю свою помічницю. Коли вона заходить, кажу: