Розділ 9

Тадей

Я уважно дивлюсь на неї. Треба було одразу про це подумати. Виплатити білявці грошей, щоб вона все підписала. Це виглядає ідеальним рішенням. Хоча, я вже навіть трохи звик до нашого спільного проживання, що-що, а зі Стеф точно не буває нудно. 

— Мені треба знати точну суму, — каже вона нарешті. — І подумати. Дуже добре подумати. Я не впевнена, що готова віддати тобі, вандалу, маєток на розгром. 

— Я дам справедливі гроші. Я не намагаюсь тебе обдурити. Припустімо, третину оціночної вартості, але прямо зараз. Стільки я зможу витягти з оберту. І залишок пізніше, щоб все було прямо чесно. 

— Ти не схожий на людину, якій можна вірити, — задирає свого носика. — А моєму брату треба лікування у Франції. Тому… Певно ні. Твоя пропозиція заманлива, але не варта моєї уваги. 

Думаю, що треба дослідити, скільки там грошей треба їй з братом. Може, вдасться відкупитися. Хоча, коли думаю про те, що вся ця гра завершиться, стає дещо сумно. 

—  Впевнена? — питаю. — Цього вистачить на лікування, ну, я так думаю. 

— Я сьогодні вийду на роботу, і ми якось протягнемо. А потім ти подаси на розлучення і я отримаю все, — безтурботно посміхається. 

— Мрій-мрій, дівчинко, — усміхаюсь. — Стоп, яка ще робота? Ти ж типу моя дружина. Не хочу, щоб ти десь мене опозорила. 

— Мені все одно на твоє хочу-нехочу. Подавай на розлучення якщо щось не подобається, — колоте чайною ложкою собі каву і позиркує на теелфон. — А навіть добре, що ти мене так рано розбудив. Встигну зібратися. 

— Ти серйозно? Та у тебе ж, певно, і освіти нема. Ким ти працюватимеш? Прибиральницею? — чомусь мене це починає злити. 

— Офігіти! Тобто — у мене немає освіти? Я закінчила коледж! Та що ти мене допитуєш? Це моє життя і мої правила. 

— І на кого ти вчилась? — продовжую допитуватись.

— Тебе це не стосується! — відвертається, демонструючи гордо розправлені плечі. — А захочу прибиральницею працювати — то працюватиму. Я не снобка. 

— Спецом підеш прибиральницею? Щоб мене подіставати? — хмикаю. 

— Побачиш! — дістає з мікрохвильовки шматок вчорашнього пирога і сідає за стіл. — Але ні, не буду тримати інтригу. Я іду в серйозну фірму. І на серйозну посаду. 

— Добре, удачі тобі, — усміхаюсь. Впевнений, на серйозну посаду в серйозній фірмі з коледжу не візьмуть.

Стеф продовжує жувати з загадковою посмішкою. Певно вважає, що її відразу вхоплять на роботу за красиві очі. Вперта коза. Взяла б гроші і вирішила б усі свої проблеми. Але якщо їй хочеться вдавати з себе круту — нехай. Чи на довго її вистачить? 

***

Я все ж їду на роботу. Хай дується, придумує собі щось, все одно врешті-решт буде по-моєму. Вона погодиться, якщо я дам достатньо грошей., нікуди вона не дінеться. 

Спочатку займаюсь поточними справами. Приходять звітності за місяць і мені треба все це переглянути. Нудна робота, але і вона потрібна. Ближче до обіду вирішую провітритись. 

Залишаю ноут і виходжу з кабінету. Йду коридорами до ліфту. В кишені дзвонить телефон. 

Дістаю його і бачу, що це один з прорабів моїх проектів. Вже хочу взяти слухавку і відповісти, як раптом чую знайомий голос:

— … сертифікат підвищення кваліфікації… я його вдома забула, але він є! 

Стефанія

Переживаю нервую, але намагаюсь не показати свої нерви на співбесіді. Фірма дуже серйозна. Це видно з самого порогу. Все дороге, красиве і сучасне. Тут не економлять на дрібницях. Я вже приміряю на себе обіцяну в оголошенні заробітну плату. Більшу частину відішлю мамі. Але і мені щось залишиться. 

І нехай той Тадей з своїми пропозиціями йде під три чорти. Знаю я вже його. Наобіцяє грошей, а потім нічого не дасть. Якщо він архітектурну пам'ятку хоче знести і побудувати якесь страхолюддя зі скла і бетону, то в нього точно немає нічого святого. 

Був би він надійним, я б може і погодилась скасувати увесь цей цирк зарад оплати лікування Віті… Але я не знаю, що там в спадщині крім маєтку ще. Знаю, що дядько не бідував. Значить, Тадей дізнався більше за мене. І його пропозиція в першу чергу це спроба мене ошукати. 

Розумію, що за роздумами втратила думку, яку хотіла сказати рекрутеру. 

— Ой… Про що ми говорили? Сертифікат підвищення кваліфікації? — закушую губу. Нема у мене ніякого сертифікату. Але до завтра зможу підфотошопити такий. — Є. Але я його вдома забула. Але він є! — намагаюсь виглядати максимально впевенно. — Ви ж читали моє резюме, я вже працювала на подібній посаді. У мене є досвід. 

— А рекомендаційний лист з попереднього місця роботи? Ви казали, що принесете… — хмикнув ейчар. 

— В електронному вигляді годиться? У мене не було можливості роздрукувати, — дістаю телефон. І благально дивлюсь на чоловіка. 

Раптом двері до кабінету відчиняються і я бачу Тадея власною персоною. Він ошаліло дивиться на мене, а потім на ейчара. 

— Якого біса, Стеф?!! 

— Ти що за мною стежиш? — витріщаюсь на нього. Потім переводжу погляд на ейчара. Той увесь підідбрався і ніби аж витягнувся в струнку.