Розділ 6

Стефанія

Ранок зустрічає мене променями сонця і якимось риком тигра. Сонно тру очі і намгаюсь зрозуміти звідки цей жахлива звук. Повертаю голову і…

— Жесть! — пригадую все, що відбулось вчора. — Дідько лисий! 

Я накинулась на цього гада з поцілунками. Бо він так вовтузився, що мені здавалось до ранку не поцілує мене. Але він… Підступно скористався моїй роздратуванням! Ніби того і чекав. 

Потім ще пригадую, як лежала розчервоніла і збентежена власними реакціями тала на його губи.

Тадей продовжує хропіти під боком.

— Та злізь же ти з свого мотоцикла! — штурхаю його в бік ліктем. — Скоро тітка прийде! 

Він нарешті розплющує очі і дивиться на мене сонним поглядом:

— Який ще мотоцикл? 

— Той який гарчить мені на вухо! 

Раптом відчуваю, як щось на моїй талії ворушиться. Тільки зараз зрозуміла, що його рука лежала прямо на мені весь цей час. 

— Що ж ти така нервова зранку? — питає, позіхаючи. 

— А з чого мені бути доброю, якщо ти мені своїм храпом спати не давав? — звісно  я перебільшую. Але хай краще так думає. 

— Якби не давав, ти б мене раніше розбудила, — резонно підмічає Тадей і усміхається.

Я поглядаю на годинник. Де та тітка? 

— Слухай, — скидаю його лапу з своєї талії. — А коли вона має прийти? Ми маємо в спальні бути? Чи все ж можна йти вже в душ? 

— Та можна і йти. Але краще йди тут, а не деінде. Раптом вона зараз прийде, — знову усміхається. 

— Ну не в душ же вона лізтиме? У нас он простирадло є. 

— Але буде дивно, якщо ти будеш в душі при іншій кімнаті, — не здається він. 

— Нічого дивного! — розумію, що цей цирк мене вже дістав.

Тітка звісно вчора теж гульнула на вечірці. І може спатиме до самого обіду. Провести стільки часу в компанії Тадея — ну ні. Мої нерви не залізні.

Рішуче розблоковую телефон і телефоную тітці сама. Йдуть гудки. Вона все не бере слухавку. Точно спить стара! 

— Я в душ, — роздратовано блокую екран і зриваюсь з ліжка. — Ніякого порядку і поваги до молодят! — бурчу я собі під носа. Але насправді я вже трішки заспокоїлась. Сьогодні я вже на крок ближче до спадщини. І шлюбну ніч пережила і ціла вийшла. Залишилось “вмовити” Тадея подати на розлучення. 

Після душу виходжу, кутаючись в його халат. Виріс Тадей здорованем, тож рукава мені задовгі. Ще і пояс тягнеться за мною по підлозі. 

— Ну що? Не було її? — відразу питаю у свого благовірного. 

— Не було ще, — усміхається і розглядає мене, здається, зазирає в виріз, якого майже нема. 

— Гаразд, я почекаю тут. А ти, як справжній щасливий чоловік, принеси мені каву в ліжко, — кажу йому, витираючи волосся рушником. 

— А я теж в душ хочу, — раптом встає з ліжка і я помічаю одну деталь, яку помічати б зараз точно не хотіла. Одразу червонію.

— Ти тітку хочеш до інфаркту довести? — питаю у нього. — Прикрийся, безсоромнику! — за цією грубістю намагаюсь сховати власне збентеження. 

Він знову лише усміхається і як ні в чому не бувало йде до вбиральні. 

Нарешті телефон оживає, і я бачу що це тітка Ольга. 

— Добрго ранку! — кажу бадьоро. — А нам вас довго чекати? 

— Чекати? — перепитує вона здивовано.

— Ну ви ж маєте зафіксувати консумацію. Чи це і нотаріус має приїхати? Тадей сказав, що за заповітом все фіксувати маєте ви. 

— Тадей сказав? Але я про це нічого не знаю… — додає розгублено. — В заповіті, здається, нічого такого… Ти впевнена? 

О ні! Я не впевнена. В чому я впевнена, так це в тому, що скоро стану вдовою! 

Тадей

Я виходжу з душу в хорошому настрої. Спецом не вдягаю нічого. Тільки обертаю навколо стегон рушник. Мені подобається дражнити мою незайману дружину. 

Очікую, що вона буде червоніти і відводити погляд, але вона тільки похмуро дивиться на мене, ніби хоче вбити поглядом. 

— Чого така зла? Я ж в рушнику, не голий… 

— Тітка не прийде!

— Тебе це так засмутило? — піднімаю брову. І тільки потім до мене доходить, що саме вона хоче цим сказати. — Ти що, образилась?

— Я? Ні, ну що ти! Зовсім не образилась. Я ж знала за яку гниду я йду заміж! — кидає в мене подушку.

Ловлю подушку, але через це якось невдало різко рухаюсь і рушник летить на підлогу. 

Стеф давиться повітрям і якусь мить дивиться тільки туди, де рушника вже немає. 

— Точно жужелик! — каже і прожогом тікає з кімнати.  

Усміхаюсь. Вона дуже мила через цю свою невинність. Це заводить не на жарт. З іншого боку, треба припинити так дивитись на неї. В мої плани не входило справжнє одруження, я мав забрати все собі.

Може, запропонувати їй допомогу з братом чи що там вона хотіла, і питання вирішиться?