Розділ 5

Я не можу зібрати думки докупи. Мені треба дзвінок нотаріусу. Але не опівночі ж це робити? Отже якщо я відмовлюсь від консумації, то втрачу все? І вийде, що весь цей цирк дарма? 

Дивлюсь на задавленного Тадея. І в мені піднімається злість. Він не може виграти ось так запросто! То що ж мені тоді робити? Переспати з ним? 

Від цієї думки стає спекотно. Так, що в машині аж занадто задушливо. ВІдчиняю вікно, але не допомагає. Всередині все стискається. Я не зможу. Я не хочу так. Це мій перший раз і щоб ось таке? Мов якась проститутка за гроші… Дядько Аркадій не міг таке зробити. Але Тадей такий серйозний. Значить він уважніше читав заповіт. 

От же ж яка дурня! 

Ми приходимо додому і я ледве не тікаю в свою кімнату. 

— Підготуюсь і прийду! — кричу Тадею. Хоча насправді у мене немає жодного бажання до нього йти. ТІльки липкий страх, що стискає нутрощі. Я себе буду ненавидіти в будь-якому випадку. І якщо не піду, і програю. І якщо піду і пересплю з ним. Тоді вже точно поважати себе не буду. 

— Добре, — чую його спокійний голос. — Я теж підготуюсь. Прийму душ. Чекаю.

Скидаю противну колючу сукню. І йду в душ. В голові паморочиться після випитого шампанського. А думки плутаються. Пригадую Тадеєвий торс і обтягнуте арманівськими трусами дещо нижче… Знову провалююсь  в якийсь дивний стан, мене ніби лихоманить. І пальці дрібно тремтять, коли я беру рушник. Той вислизає, падає у воду… 

Треба якось домовитися з Тадеєм. Не може бути так, що він хоче мене. Він мене ніколи не захотів би. Ще зранку дивився з огидою, мов на порожнє місце. А отже вихід з усього цього має бути,

Точно! Дістаю з сумки тюбик з червоною фарбою. І йду до нього в спальню. 

Нерішуче стукаю у двері. Сьогодні мене мов підмінили. Вся моя зухвалість змилась, разом з весільним макіяжем. 

— Проходь, — чую його голос. Все так само спокійний, аж надто.

— Тадею, —  кажу, переступаючи поріг кімнати. — Давай якось вирішимо це питання без того, щоб позбавляти мене цноти, а? — в грудях сильно калатає серце. Не хоітла б я йому зізнаватися в тому, що моє особисте життя відсутнє як таке. Але най краще так. 

Він витирає рушником волосся. На самому знов одні боксери.

— Ми — чоловік і дружина. В цьому немає нічого такого, — каже спокійно. — Я буду ніжним, обіцяю. 

— Я не хочу так, — отут мені вже зовсім не смішно. Аж сльози навертаються на очі. — Я хочу, щоб… Ну що тобі прямо так сильно хочеться? Чи ти назло мені це все робиш? Щоб я відмовилась і ти виграв? Це… Це підло! 

— А зашивати мої штани — не підло? — підходить на крок ближче. — А міняти костюм? — ще на крок. — А казати всю ту дурню перед моїми друзями? — тепер він стоїть прямо переді мною, його подих обпалює щоку, він нахиляється до мого вуха. — Перевіриш потенцію якраз.

— Ну ти зрівняв! Мої невинні жарти і секс, — точно скотина упивається своєю владою. — Ти… Ти будеш спати за гроші, мов той жиголо! А  я пропоную домовитися. Покажемо завтра тітці простирадло з кров’ю, та й і все. 

— А що мені за це буде? Якщо я поступлюсь, — знову торкається губами вуха. 

— А що б ти хотів? — в душі з'являється надія, що він не такий вже і козел… Але може це все нова гра? Почуваюсь в пастці. Мов мишка перед котом. Це дуже неприємне відчуття. 

Тадей

Мені зносить дах, коли вона так близько. Хочеться наплювати на все, але не можна. Вона дійсно ще дівчинка, це видно по її переляканому погляду, який блукає спальнею. Вона точно немов кролик в тераріумі удава. 

— Поцілунок, — кажу, зазираючи їй в очі. — Дорослий, на ліжку. 

— Це розвод! — стискає щось в кулаці так, що пальці побіліли. — Я не ляжу з тобою в ліжко! 

— А як же заповіт? Ти маєш не тільки лягти, а ще й… — усміхаюсь. — Але я кажу тільки про поцілунок. А потім ми все підлаштуємо, ніби воно було. А його не буде, — кажу, усміхаючись. 

— Можна ж і не цілуватися, — так звабливо кусає свої губи, що точно зрозуміло — без поцілунків справа не обійдеться. Сама ж і винна. 

— Тоді я скажу, що ти відмовилась від консумації і ти втратиш спадок, — головне говорити серйозно, не видати себе жодним мʼязом на обличчі, жодною усмішкою.

— Ну гаразд, — несміливо підоходить до мого ліжка. Ніби її там чекає монстр. — Але одягни футболку. 

— Нам взагалі-то доведеться там спати. Інакше тітка і так все зрозуміє, — нагадую. — А я не звик спати в одязі.

— Зроби виключення! Одну ніч. Потім спи як хочеш. 

— Я зробив. І не повністю голий, — насуплююсь, роблю вигляд, що дійсно і так зробив їй ласку тим, що не стягнув боксери.

Закочує очі. Важко дихає. Потім жбурляє в мене пляшечку з чимось. 

— А знаєш що? Спи як хочеш! Можеш взагалі роздягнутися, якщо тобі при чужій жінці це комфортно. І махай своїм жужеликом наліво і направо! Збоченець! 

Все ж усміхаюсь: 

— Як-як ти його назвала? — ледь стримую сміх. — Це треба запамʼятати.

— Запамʼятовуй! Жужелик!