Розділ 4

Стефанія

— Це що таке? — тітка Ольга здивовано дивиться на сукню, яку  я дістаю з шафи. 

— Довелось приплатити агенству за таку розкіш, —  кажу я, роздивляючись шифоновий “витвір мистецтва” в усіх кольорах веселки. — Це бутафорське клоунське весілля. І я рішуче налаштована відповідати цій атмосфері! 

— Але там будуть партнери Тадея… Ніби, — вона все ще в щоці. 

— Звісно будуть! — я задволено киваю. — Осоромиться перед всіма. І відразу подасть на розлучення! 

— Ти його погано знаєш. Він же теж впертий, — каже врешті-решт. — Хоча я б хотіла, щоб в цій боротьбі перемогла ти. У нього і так повно грошей.

Я відмахуюсь від цих слів. І одягаю свою сукню. Здається, це був костюм якогось казкового поні че феї. Дещо там повідрізали, щоб сукня стала більш схожа на весільну. Тітка несхвально хитає головою.

— Та що ви всі так серйозно до цього ставитись? — я знизую плечима. — Це просто формальність, потрібна для вступу в спадщину. Тадей теж зараз там вирядиться як клоун, обіцяю!  

— Все ж, це весілля. Хоч для вступу, хоч не для вступу в спадщину, — каже вона врешті-решт.

— Стефаніє! — чую згори голос свого "судженого". 

О, певно побачив свій весільний костюм. Швидко чіпляю на голову діадему з дешевими блискітками і біжу йому назустріч. Мене чекає розчарування. Тадей вдягнувся  в чорний костюм. Не той, який привезли вчора, але все одно пристойний. 

Побачивши мене Тадей розкриває від здивування рота:

— Якого біса, Стефаніє? — нарешті до нього повертається дар мови. — Де біла сукня? Що це за лохаве? 

— А що тобі не подобається? — фиркаю. — Це ти у нас нудний… Але якщо не подобається, можеш відразу скасувати весілля. І відмовитись від спадщини. 

— Я замовляв пристойну пишну білу сукню з перлинами на корсеті, — насуплюється ще більше. 

— Можеш одягнути її сам, —  дозволяю щедро я. — Я її навіть пальцем не торкнулась. 

— Давай перевдягайся, — хапає мене за руку і веде до сходів. 

— НІ. Я готова до шлюбу. І я красива і так!

— Ти як якась клоуниха! Мені буде соромно бути поруч з тобою такою, там будуть мої партнери!

— Мені все подобається. Все інше — тільки твої проблеми. Я пропонувала розписатися тихо. 

— Ти перевдягнешся! Негайно! 

— А то що? — з викликом дивлюсь йому в очі. 

— А то я зараз просто зірву цю сукню, — він теж дивиться з викликом.

— Я викличу поліцію. Там десь має бути пункт, що бити наречену не можна. 

— Не буду я тебе бити, просто зірву це лахміття!

— Торкнись хоч пальцем, і я розціню це як побої. Поліція, думаю, теж. 

— Клоунка, — він відпускає мою руку. 

— Аб’юзер! — тру запʼясток. Взагалі не хочу за нього заміж. Силу він не розраховує. Можуть ще і синці залишитися від його пальців. Потім навіть заспокоююсь. Якщо будуть синці — обов'язково піду в поліцію і влаштую йому неприємності! Жарти жартами, але я не зупинюсь в цій боротьбі за гроші. Віті треба лікування… 

***

Настрій у мене рішучий. Але паскудний. І наречений мені не подобається. Всю церемонію стоїть похмурий, мов хмара. Навіть його пафосні мажори-гості не підняли Тадею настрій. А я навпаки внутрішньо торжествую. Він думав, що все буде так, як він сказав. Не очікував, що у мене своє бачення нашого союзу. 

— …Можете поцілувати наречену, — бубнить церемонемейстер. Невже все нарешті скінчилося? Сукня колюча, незручна, надавила і натерла всюди, де тільки можна. Мрію її зняти. 

Скептично дивлюсь на Тадея. Він же не буде цілуватися з клоункою. Всі ж дивляться… 

Тадей тягне мене до себе долонею за талію, а потім різко подається вперед і впивається в мої губи справжнім глибоким поцілунком… 

Серце гулко гепає в вухах і провалюється кудись  в  живіт…  

— Ну що, сподіваюсь, ти готова до шлюбної ночі, Стеф, — шепоче на вухо, щойно наші губи розмикаються…

Тадей

Поцілунок мені подобається, і реакція Стеф також. Вона вся червона, як помідор, чи то від слів про шлюбну ніч, чи то все ж від нашого пристрасного поцілунку. 

Гості задоволено кричать "Гірко" і аплодують. Я беру Стеф за руку:

— Ну що, пішли…

— Куди? — важко дихає, мов після пробіжки. 

— Буду знайомити тебе з партнерами, куди ще, ти, хоч і в цьому клоунському прикиді, але все ж моя дружина. Що маємо, те маємо, — я усміхаюся.

— З парнерами це добре, —  в очах спалахує недобрий вогник. — Ти навіть не уявляєш яку скриньку пандори відкриваєш, пупсику. 

— Скажу їм, що ти на таблетках, вони все тобі спустять з рук. Ще й пожаліють, — продовжую усміхатися. 

Вона теж загадково усміхається. І киває. А вже навіть в цій дурній сукні Стеф виглядає непогано. Талія тоненька підкреслена корсетом, який їй в грудях явно затісний.