Розділ 2

Стефанія

Ніч в маєтку минає спокійно. Хоча і дуже незвично. Він такий старий, що буквально живе своїм життям. Щось скрипить і шурхотить постійно. Я не звикла до таких звуків. Але втома бере своє, і я засинаю. 

Зранку не відразу усвідомлюю, де опинилась. Але потім повільно встаю з ліжка, розсуваю важкі портьєри на вікні. Високе вікно виходить на занедбаний сад. Тут красиво. Вже приміряюсь розкласти мольберт і щось намалювати. Наприклад, старий потрісканий фонтан. 

Про те, що все навколо потребує реставрації, я намагаюсь не думати. 

Дзвоню мамі і швидко дізнаюсь про те, як почувається брат. Його годують спеціальним білковим харчуванням, щоб підтримати рівень білка в організмі. Ми повільно, але боремось із хворобою. Але все це виснажує і вимагає дуже багато грошей… Саме тих грошей, які дядько Аркадій не побажав залишати мені у спадок просто так. А тільки з умовою. 

Одягаю спортивний костюм і спускаюсь на перший поверх снідати. Сподваюсь, Тадей вже забрався кудись. Бо зустрічатися з ним у мене немає ніякого бажання. 

Але в цьому будинку моїх бажань не враховують. 

Тадей знаходиться на кухні. Свіжий, красивий і одягнутий з голочки. Порівняно з ним я навіть не прислуга. 

— Привіт, — окидає мене поглядом, бачу, що очі затримуються в районі грудей, хоч у мене і закрита кофта. — Там сьогодні привезуть весільну сукню і костюм, прийми. 

І тон у нього командний. 

— І чому це ти розкомандувався? Кріпосне право відмінили, чув? — питаю вороже. 

— А що, ти тут сидиш, нічого не робиш, прийняти одяг тобі має бути під силу. Чи ти навіть на це не здатна? — він скептично піднімає брову. 

— Вчора ти казав інше. Щось про те, що твоя дружина нічого робити не буде і бла-бла-бла. 

— Так це навіть не справа. Я просто хочу, щоб ти поміряла сукню. Все одно доведеться вдягнути її. Костюм привезуть заодно. Приїду в обід переодягатися на гольф, заодно і приміряю його.

— Гаразд, — погоджуюсь, шукаючи по шафках розчинну каву. І не можу її знайти. Але ж кавою пахне на кухні просто карколомно. — Ти, що сховав каву? — питаю у нього. 

— А, ти про ті хімічні пакетики? Я таке не пʼю, — каже трохи брезгливо. — Але є нормальна кавоварка, і нормальна кава. 

Відчуваю себе повною дурепою. У нас вдома завжди була просто велетенська банка з розчинною кавою.

— Ти хоч вмієш заварювати каву? — перепитує. 

— Умію! — відповідаю різко. — Але сьогодні можеш мені зробити її ти, бо  я ще не знаю, де і що тут знаходиться, — дивлюсь на нього примружуючись. 

Він хмикає і, здається, усміхається:

— Ну так, авжеж, умієш, — встає з-за столу і підходить до кавоварки, починає робити каву. — Дивись уважно, щоб потім "вміти", як треба і не облажатися.

Стає так образливо. Я деякий час соплю мов їжак, відчуваючи, що вже ніякої кави не хочу. 

Потім не витримую.

— Слухай, ти і так багатий, навіщо тобі цей спадок? Ну одним мільйоном більше, одним менеше, воно тобі треба? 

— Земля в хорошому місці бізнесмену дорожча за гроші. Особливо, коли в тебе готельний бізнес. Тут же просто ідеальне місце для готелю. 

Я зітхаю. Я вже консультувалась з юристами, просто продати йому свою частку не вийде. Дядько псих. Він заповів все нам на двох з умовою одруження і без права продажу ще три роки. Але якщо хтось один відмовиться від шлюбу, тоді інший отримає картбланш. І зможе успадкувати все і продати, як захоче. 

— Так ти хочеш знести маєток? — питаю, забираючи у нього свою каву. 

— Так, — киває. — Побудую тут розкішний заклад. І все буде, як треба.

— У тебе нічого святого немає! Та це ж історія! Це ж… Не дозволю! — виривається обурене у мене. — Тільки через мій труп, Тадею! Це памʼять про дядька! 

— Власник все одно буде тільки один. Він все і вирішить, — хмикає Тадей. 

— Власниця, — підморгую я. — Буде одна власниця. Ти не витримаєш цей шлюб. 

— Мрій, дівчинко, — усміхається. — Добре, я піду, не забудь про костюм і сукню… Я прийду переодягнутися о четвертій. 

Ви гляньте який пан! Мене всю аж колотить він нього. Як тільки Тадей іде, я прожогом несусь в його кімнату. Переодягнеться він. Аякже! Беру всі його штани і свою сумку, де у мене є все для шиття. Справа йде швидко. Всі холоші я зашиваю, і кладу штани назад. Подивимось, як тобі таке, наречений! 

Тадей

На роботі все йде за розкладом. Мене радує, що цього місяця все дуже спокійно. Трохи часу, і у мене буде ще один готель, я вбе в передчутті того, що зроблю з цим місцем.

По-перше, знесу маєток. Тут розчистять землю. Побудують сучасний комлекс, зроблять басейни, як внутрішні, так і зовнішні. Готель буде не менш ніж на сім поверхів, я буду рубати бабло ще так…

Моя помічниця помічає, що у мене дуже хороший настрій, але я поки що не дуже розповсюджуюсь про спадщину і ті умови. Хоча, вона робила всі ті замовлення, коли я буденним тоном сказав, що за пару днів одружуюсь. Ну, Аліночка дівчинка розумна, зайвих питань не ставить. За це вона мені і подобається.