Розділ 13: Випадковість із присмаком небезпеки

Мелісса

Я прокинулася від настирливого звуку будильника. Вставати зовсім не хотілося. Хотілося лише перевернутися на інший бік, накритися ковдрою з головою й забути про весь світ.

Але щось змусило мене все-таки розплющити очі.

Я наосліп потягнулася до телефону й глянула на годинник.

— Чорт!

Я підскочила з ліжка так швидко, що сама здивувалася власній реакції. Натягнувши перше, що потрапило під руку, я вибігла з кімнати й майже побігла на перший поверх.

Наомі ще спала.

Я завмерла біля її ліжка й кілька секунд просто дивилася на неї.

Вона спала так солодко, ніби в її житті не існувало ні роботи, ні дедлайнів, ні ранкових будильників.

— Наомі, ми проспали! Вставай!

Я почала її трясти за плече.

У відповідь почулося лише якесь нерозбірливе бурмотіння. Вона перевернулася на інший бік, остаточно повернувшись до мене спиною.

Я повільно випрямилася й поставила руки в боки.

— Значить, так...

У моїй голові промайнула єдина думка.

Я взяла її за ногу й потягнула на себе.

— А-а-а!

Наомі підскочила на ліжку.

— Мелісса, ти з глузду з'їхала?!

— Ти не хотіла вставати! У нас робота!

Наомі сонно потерла очі.

— А...

І просто лягла назад.

Я витріщилася на неї.

Ні. Вона зараз серйозно?

— Немає сьогодні роботи, — спокійно сказала вона.

— Що означає «немає»? — я навіть не одразу повірила почутому. — Значить, я просто так прокинулася?!

Я сіла поруч із нею, намагаючись усвідомити цю трагедію.

— Мда... А можна запитати чому?

— У нас вихідний.

Я кілька секунд мовчала.

— Ти могла сказати це до того, як я ледь не померла від паніки!

Наомі засміялася.

— Добре, я вже все одно не засну після такого пробудження. Підеш зі мною каву пити?

Я усміхнулася.

— Звісно. Я що, дарма тебе будила?

Ми разом пішли на кухню. Зробили каву й сіли за стіл.

— До речі, — почала Наомі, зробивши ковток, — сьогодні влаштуємо шопінг.

Я повільно підняла на неї очі.

— Наомі, ми вчора так працювали, що ноги після роботи ледве несли нас додому. А ти сьогодні пропонуєш мені шопінг?

Вона впевнено кивнула.

— Саме так. А де ще дівчата можуть нормально відпочити?

— Звісно. Саме шопінг, — відповіла я, показуючи пальцями лапки.

Наомі повторила мій жест.

Ми одночасно розсміялися.

Дамініан

Я прокинувся від того, що хтось гупав у мої двері.

Подивившись на годинник, я важко зітхнув.

Чотири години сну.

Усього чотири.

Я вже знав, хто стоїть за дверима.

Підійшовши до них, я відчинив — і майже одразу пошкодував про це.

— Раяне, скажи чесно: тобі не спиться?

Переді мною стояв Раян із такою задоволеною усмішкою, ніби він прийшов не о восьмій ранку, а посеред білого дня.

— Так. Я уявляю сьогоднішній клуб — і сон одразу пропадає.

Він без запрошення пройшов усередину.

Я зачинив двері й пішов за ним.

— Ми, здається, домовлялися піти в клуб увечері. Чи я щось плутаю?

— Ні, не плутаєш. На вечір і домовлялися. Але я прийшов заздалегідь.

— Я дуже радий, що ти прийшов, але ти міг прийти хоча б у нормальний час, а не о восьмій ранку.

— Ні, я не міг не нагадати тобі про себе. А ще пригостиш кавою?

Я подивився на нього так, ніби він щойно попросив мене подарувати йому квартиру.

— Іди зроби собі каву.

— Я взагалі-то гість.

— Гість не приходить о восьмій ранку. Тому, будь ласка, йди й роби каву, якщо хочеш.

Я попрямував до дивана й сів.

— Ну й добре, — пробурмотів Раян і пішов до кавомашини.

Через кілька хвилин він сів поруч зі мною.

— Раяне, я тебе прошу. Просто мовчи.

— Та я навіть не почав...

— Ну і не починай.

Раян усміхнувся.

— Я вже бачу, яким веселим буде цей вечір.

Я нічого не відповів.

Мелісса 

Ми швидко зібралися.

Я одягнула джинси й худі та вийшла до Наомі, яка саме фарбувала губи.

— Я готова.

Вона повернулася до мене.

На ній була спідниця-олівець і блузка.

— Виглядаєш шикарно, — сказала я.

— Дякую. Ти теж файна.

Вона підійшла й обійняла мене.

Ми викликали таксі й за кілька хвилин уже їхали до торгового центру.

Щойно ми зайшли всередину, Наомі одразу потягнула мене до магазину косметики.

Я переступила поріг — і мої очі розбіглися.

— Так, Наомі. Тут не працює правило "беремо все ".

Вона навіть не відповіла.

Просто потягнула мене до стендів із косметикою.

Через кілька хвилин у її руках уже була ціла колекція помад.

— Наомі, навіщо тобі стільки?!

— У мене щодня різний настрій. Потрібні різні помади.

— У тебе в шухляді й так їх стільки, що можна відкрити власний магазин. І, чомусь, я не бачила половини з них на твоїх губах.

— У мене тоді настрою не було.

— А зараз є?

— Саме зараз.

Я тільки похитала головою.

Через пів години ми стояли біля каси з повним кошиком косметики.

Я дивилася на нього, не в змозі відвести погляд.

— Меліссо!

Я аж підскочила.

— Що?

— Ти мене взагалі чуєш? Про що думаєш?

Я показала на її покупки.

— Про твою косметику, блін.

Наомі розсміялася.

Ми розрахувалися й вийшли з магазину.

Наступним був магазин одягу.

І ось там уже настала моя черга.

— Нарешті, — сказала я. — Тепер я тебе потягну.

— Що?

Я не дала їй договорити й сама потягнула її за руку всередину.