Розділ 5 : На його умовах

Мелісса

До обіду я вже встигла зрозуміти одну просту річ: працювати на Дамініана — це не те саме, що просто працювати. Це більше нагадувало щоденну перевірку на міцність, де правила змінювалися швидше, ніж я встигала їх запам'ятовувати. Я сиділа за своїм столом, оточена документами, таблицями й роздруківками, і вже втретє перевіряла один і той самий файл, бо після вчорашнього графіка не хотіла дати йому жодного приводу сказати, що я не справляюся. Пальці швидко бігали клавіатурою, поруч остигала чашка кави, а в голові крутилася лише одна думка: я не дозволю йому отримати задоволення від моєї помилки.

Я відкинулася на спинку крісла й потерла скроні. Очі втомилися від екрана, але часу на відпочинок не було. За сусідніми столами чоловіки теж працювали майже мовчки, іноді перегукуючись між собою або швидко проходячи коридором із папками в руках. За кілька годин я вже встигла запам'ятати, хто за що відповідає, де знаходиться потрібний кабінет і який принтер має звичку застрягати саме тоді, коли тобі терміново потрібен документ. Навіть охоронець при вході, проходячи повз, підняв великий палець, ніби мовчки бажав мені витримки.

Я саме відкрила наступний файл, коли переді мною раптом зупинилися чиїсь черевики. Я повільно підняла голову й зустрілася з холодним поглядом Дамініана. Він стояв навпроти, тримаючи в руках тонку папку, і навіть не виглядав так, ніби прийшов просто щось запитати. Від його виразу обличчя всередині одразу з'явилося неприємне передчуття.

— До мене.

Всього два слова, але сказані таким тоном, що сперечатися при всіх мені не захотілося. Я зберегла документ, закрила ноутбук і підвелася. Він розвернувся та пішов до свого кабінету, навіть не перевіривши, чи я йду за ним. Я стиснула губи й попрямувала слідом.

Коли двері зачинилися, Дамініан поклав папку на стіл і відсунув її в мій бік. Я відкрила її й одразу помітила, що це вже не звичайні документи. Тут були контракти, фінансові звіти, листування з партнерами та кілька сторінок із позначками червоним. Я швидко переглянула першу сторінку, потім другу, намагаючись зрозуміти, чого саме він хоче.

— Завтра о десятій у мене зустріч із представниками компанії «Weston Group», — сказав він, спираючись руками на край столу. — Ти підготуєш мене до неї.

Я підняла очі.

— У якому сенсі?

Його погляд став ще холоднішим.

— У прямому. Ти прочитаєш усі документи, знайдеш слабкі місця в їхній пропозиції, підготуєш список можливих запитань і варіанти відповідей. Крім того, склади короткий аналіз того, що ми можемо отримати від цієї угоди і що можемо втратити.

Я мовчки дивилася на нього кілька секунд. Завдання було серйозним. Не неможливим, але для людини, яка працювала тут лише третій  день, явно непростим. Я перегорнула кілька сторінок і побачила, що частина документів написана юридичною мовою, а деякі матеріали взагалі були англійською.

— До котрої години?

— До шостої.

Я глянула на годинник.

Було трохи після другої.

— Сьогодні?

— А ти думала, завтра?

У його голосі прозвучала така очевидна насмішка, що я ледь не закотила очі.

— Ні. Просто уточнила.

— Тоді уточнення отримала.

Він відсунувся від столу й узяв телефон. Я вже хотіла вийти, коли він додав:

— І ще одне.

Я обернулася.

— На зустріч завтра ти підеш зі мною.

Я завмерла.

— Я?

— Ти.

— Але я ще навіть не знаю всіх деталей угоди.

— Саме тому я хочу подивитися, як ти поводитимешся там.

У грудях неприємно стиснулося. Тепер я зрозуміла. Це було не просто завдання. Він перевіряв мене. Хотів поставити в ситуацію, де я могла легко помилитися перед людьми, які працювали в бізнесі набагато довше за мене.

Я повільно закрила папку.

— Щось ще?

— Так. Якщо ти не впораєшся, випробувальний термін закінчиться раніше, ніж ти думаєш.

Цього разу я вже не стрималася.

— Ви спеціально це робите?

Він підняв на мене очі.

— Що саме?

— Даєте мені завдання, на які зазвичай потрібен набагато більший термін, а потім чекаєте, коли я провалюся.

На його обличчі не здригнувся жоден м'яз.

— Якщо ти вже зараз шукаєш виправдання, можеш не витрачати мій час.

Мене обпекло злістю.

Я зробила крок ближче до столу й поклала долоню на папку.

— Я не шукаю виправдань. Я просто хочу зрозуміти, чого ви від мене хочете.

— Результату.

— Тоді ви його отримаєте.

Між нами зависла тиша.

Я сама здивувалася тому, наскільки впевнено прозвучав мій голос, хоча всередині все кипіло. Дамініан дивився на мене кілька секунд, ніби намагався зрозуміти, чи справді я настільки вперта, чи просто не усвідомлюю, у що вплуталася.

— Побачимо.

Я розвернулася й вийшла.

Двері зачинилися за моєю спиною.

Я притиснула папку до грудей і глибоко вдихнула. Хотілося повернутися й висловити йому все, що я про нього думаю, але я знала: саме цього він і чекає. Йому потрібна моя емоційна реакція, щоб потім сказати, що я не здатна працювати під тиском.

Тому я просто сіла за свій стіл.

Поклала папку перед собою.

Відкрила першу сторінку.

І почала.

Спочатку я читала повільно, виписуючи цифри й назви компаній. Потім швидкість зросла. Я відкривала документи один за одним, порівнювала умови, шукала суперечності, робила позначки на полях. Коли знаходила незрозумілий пункт, перевіряла інформацію в попередніх договорах. Через годину на моєму столі вже лежало кілька аркушів із нотатками, а пальці боліли від постійного друку.

Раян кілька разів проходив повз і кидав на мене здивовані погляди, але нічого не казав.

Ближче до четвертої я знайшла першу проблему.

Один із пунктів контракту дозволяв партнерам переглянути частину умов після підписання основної угоди. Для недосвідченої людини це могло здатися звичайною юридичною формальністю. Але чим довше я перечитувала документ, тим сильніше розуміла, що ця маленька фраза могла обернутися серйозними фінансовими втратами.