Частина VІІІ. Катастрофи, які обов’язково стануться. Розділ 26. Що робити, якщо Земля більше не відповідає

У перші хвилини ніхто не скаже:

— Земля загинула.

У перші хвилини скажуть:

— Перевірте антену.

Через пів години:

— Перемкніть на резервний канал.

Через годину:

— Спробуйте орбітальний ретранслятор.

Через три:

— Зв’яжіться з іншими марсіанськими поселеннями.

Через десять:

— Перевірте всі земні частоти.

Через добу:

— Можливо, глобальний збій.

Через три дні:

— Можливо, дуже великий глобальний збій.

Через тиждень ніхто вже не додає слово «можливо» так упевнено.

Саме так починається одна з найстрашніших катастроф Марса.

Без вибуху.

Без червоних ламп.

Без стіни полум’я.

Просто Земля мовчить.

На екрані немає нового пакета даних.

Земні інформаційні сервери не відповідають.

Немає новин.

Немає приватних повідомлень.

Немає інструкцій від корпорацій.

Немає голосу матері.

Немає відео від дітей, які залишилися на Землі.

Немає прогнозу вантажного запуску.

Немає повідомлення:

«Затримка рейсу становить 18 годин».

Люди раптом починають дуже сумувати навіть за затримками рейсів.

Бо затримка означає, що рейс існує.

Мовчання — нічого не означає.

І саме тому означає все.

На ранньому етапі колонізації Марс психологічно залишається продовженням Землі.

Навіть якщо місто виробляє воду.

Навіть якщо має реактори.

Навіть якщо в теплицях росте їжа.

Навіть якщо дитина вже народилася під марсіанським небом.

Земля все одно залишається центром.

Там сім’я.

Там університети.

Там промисловість.

Там більшість населення людства.

Там культурна пам’ять.

Там резервна цивілізація.

І раптом цього голосу немає.

Перша помилка — одразу вирішити, що Земля зникла.

Друга — поводитися так, ніби вона обов’язково відповість завтра.

Правильна стратегія знаходиться посередині:

не панікувати, не робити висновків без даних і негайно готуватися до того, що допомоги може більше не бути.

Тому що якщо Земля мовчить лише тиждень, автономні заходи не завадять.

Якщо мовчатиме назавжди — вони врятують цивілізацію.

1. Перші двадцять чотири години: нічого не оголошувати остаточним

Зникає зв’язок.

Перевіряються всі локальні причини.

Наземні антени.

Орбітальні ретранслятори.

Програмне забезпечення.

Часова синхронізація.

Криптографічні сертифікати.

Живлення.

Маршрути передачі.

Сонячна активність.

Робота супутників.

Тобто перш ніж оголосити кінець людства, інженери мають переконатися, що хтось просто не перезавантажив неправильний маршрутизатор.

Це не жарт.

У складних системах апокаліпсис іноді дуже схожий на неправильно налаштований DNS.

Тому технічна команда працює мовчки й методично.

Адміністрація інформує населення:

«Зв’язок із Землею тимчасово відсутній. Локальні системи працюють нормально. Причина встановлюється».

Не:

«Ми втратили Землю».

Бо поки що ви втратили сигнал.

Фізично це різні речі.

2. Перевірити, чи мовчить саме Земля

Марс має кілька незалежних станцій.

Можливо, одна втратила антену.

Зв’язуються:

інші міста;

орбітальні станції;

вантажні кораблі;

дослідницькі бази;

автоматичні станції.

Якщо всі підтверджують:

— Ми теж не отримуємо відповіді,

тоді проблема стає планетарною.

Якщо орбітальний корабель отримує земний сигнал, а місто — ні, проблема локальна.

Якщо ніхто не отримує — починається інший рівень протоколу.

Не потрібно одразу вигадувати ядерну війну, астероїд, пандемію, повстання штучного інтелекту або масове рішення землян просто перестати відповідати на повідомлення з Марса.

Останнє, до речі, особливо образливе.

3. Слухати, а не лише викликати

Земля може не відповідати активно, але продовжувати щось випромінювати.

Радіо.

Радари.

Супутниковий трафік.

Аварійні маяки.

Навігаційні системи.

Телеметрію космічних апаратів.

Тому астрономічні й комунікаційні комплекси Марса переходять у режим пасивного спостереження.

Найважливіше питання:

чи стала Земля електромагнітно тихою?

Якщо немає приватного зв’язку, але радіолокаційні системи працюють — цивілізація там ще існує.

Якщо зникає буквально все — ситуація значно серйозніша.

Проблема в тому, що навіть тоді причина невідома.

Катастрофа могла зруйнувати інфраструктуру.

А не людей.

Це дуже велика різниця.

4. Подивитися на Землю

Орбітальні й марсіанські телескопи повинні вміти спостерігати Землю.

Не побачать окремі міста в деталях.

Але можуть виявити великі зміни.

Незвичні атмосферні явища.

Великі пожежі.

Зміни нічного освітлення в доступних діапазонах.

Супутникову активність.

Масштабні пилові чи димові структури.

Можливо, навіть незвичайні спектральні ознаки.

Земля раптом стає найбільш важливим астрономічним об’єктом у небі.

Колись люди дивилися з неї на Марс і питали:

— Чи є там життя?

Тепер Марс дивиться назад.

І ставить те саме питання.

Іронія Всесвіту іноді працює надто старанно.

5. Не запускати корабель додому в перший день

Емоційне бажання буде величезним.

— Треба летіти.

До родини.

До дітей.

До батьків.

Дізнатися.

Але запуск без інформації може бути найгіршим рішенням.

Корабель потребує:

палива;

екіпажу;

запасів;

транспортного вікна;