Частина VІ. Люди — найдорожча й найменш передбачувана система. Розділ 19. Кохання, секс і демографія

Марс можна заселити роботами.

Можна привезти реактори, прокласти тунелі, запустити «Криницю-М», змусити «Сіяч-М» вирощувати тонни салату, заховати житлові райони під реголітом і побудувати настільки надійну систему життєзабезпечення, що навіть бухгалтер зможе спати спокійно.

Але якщо через сто років у колонії все ще живуть ті самі кілька тисяч людей, які старіють, не народжують дітей і поступово перетворюють Марс на дуже технологічний будинок престарілих, колонізація якось не зовсім вдалася.

Щоб поселення стало цивілізацією, люди мають не лише прилітати.

Вони повинні жити.

Закохуватися.

Розходитися.

Створювати сім’ї або принципово їх не створювати.

Мати дітей або не мати.

Виховувати наступні покоління.

Помилятися у виборі партнерів.

Сваритися через дурниці.

Миритися.

Дивитися одне на одного в оранжереї трохи довше, ніж це потрібно для обговорення фотосинтезу.

І одного дня зрозуміти, що на Марсі народилося більше людей, ніж прилетіло з Землі.

Ось тоді починається справжня колонізація.

До цього — логістика.

Але щойно в розмові з’являються слова «секс», «народжуваність» і «демографічна стратегія», десь неподалік уже прокидається чиновник із таблицею.

Тому почнемо з головного правила.

Люди не є репродуктивним обладнанням колонії.

Жодна потреба міста в новому поколінні не перетворює чиєсь тіло на стратегічний ресурс.

Ні матку.

Ні сперматозоїди.

Ні сексуальність.

Ні сімейний статус.

Цивілізація, яка вміє виробляти кисень із марсіанської сировини, якось повинна навчитися вирішувати демографічні питання без фрази:

— Батьківщина потребує ще двох дітей до 2047 року.

Інакше, можливо, варто було спершу потренуватися на Землі.

1. Демографія починається не в пологовому будинку

Найгірший спосіб підвищити народжуваність — оголосити людям, що вони зобов’язані народжувати.

Найкращий — створити світ, у якому люди самі не бояться мати дітей.

Це означає житло.

Медицину.

Школи.

Стабільний дохід.

Достатньо простору.

Безпечне повітря.

Нормальну їжу.

Можливість поєднувати роботу й батьківство.

Соціальну підтримку.

Час.

І головне — впевненість, що дитина не стане економічною катастрофою.

Якщо молодій парі кажуть:

— Колонії потрібні діти,

а вона живе в дванадцяти квадратних метрах поруч із компресорною станцією, відповідь може бути дуже короткою.

І цілком справедливою.

Демографія не керується лозунгами.

Вона керується умовами життя.

2. Перші роки — не час для демографічного ентузіазму

Перші експедиції матимуть обмежені ресурси.

Медицина ще не повністю розвинена.

Мало даних про довготривалий вплив марсіанської гравітації на вагітність і розвиток дитини.

Радіаційне середовище потребує серйозного захисту.

Евакуація на Землю складна.

Тому рання колонія не повинна перетворювати народження першої дитини на гонку за історичним титулом.

ЗМІ на Землі, звичайно, будуть у захваті.

«Перша вагітність на Марсі!»

Потім десять мільярдів людей вирішать, що мають право коментувати тіло незнайомої жінки.

Чудово.

Саме такого психологічного комфорту й потребує вагітність за сто мільйонів кілометрів від Землі.

Тому рання репродуктивна медицина повинна бути максимально приватною й максимально обережною.

Не шоу.

Не науковий експеримент без згоди.

Не політичний символ.

Життя конкретної родини.

3. Перша дитина не повинна бути експонатом

Одного дня вона народиться.

І планета збожеволіє.

Перше немовля Марса.

Перша людина, яка ніколи не бачила Землі.

Перший плач під марсіанським дахом.

І дуже важливо, щоб через десять років ця дитина могла сказати:

— Я не хочу давати інтерв’ю.

І всі відчепилися.

Її народження матиме історичне значення.

Але сама дитина не є історичною власністю людства.

Не повинно бути камер у кожному етапі життя.

Не потрібно перетворювати перші кроки, перше слово, перший день школи й перше підліткове:

— Відчепіться від мене!

на глобальні трансляції.

Хоча остання фраза, мабуть, стане найпереконливішим доказом, що Homo sapiens нормально розмножується на Марсі.

4. Секс не є демографічним сервісом

Люди займаються сексом з багатьох причин.

Близькість.

Бажання.

Задоволення.

Кохання.

Цікавість.

Іноді просто тому, що обидва мали вільний вечір, а серіал виявився нудним.

Народження дітей — лише один можливий наслідок і далеко не завжди мета.

Тому колонія не повинна дивитися на сексуальність виключно крізь демографічну оптику.

Це особиста сфера життя.

Місто забезпечує медичну безпеку.

Контрацепцію.

Консультації.

Захист від насильства.

Приватність.

А далі відходить убік.

Дуже далеко.

Настільки далеко, наскільки дозволяє система вентиляції.

5. Найкраща сексуальна політика — доросла

Не моралізувати.

Не романтизувати ризик.

Не соромити.

Не контролювати більше, ніж потрібно.

Людина повинна мати легкий доступ до контрацепції.

Тестування на інфекції.

Гінекологічної й урологічної допомоги.

Консультацій щодо репродуктивного здоров’я.

І все це без необхідності пояснювати реєстратору:

— Навіщо вам це?

Тому що людина хоче.

Достатня причина.

У маленькому місті особливо важлива конфіденційність.

Якщо похід до лікаря автоматично означає, що завтра вся оранжерея знає подробиці вашого особистого життя, люди почнуть уникати медицини.