Частина VІ. Люди — найдорожча й найменш передбачувана система. Розділ 17. Відбір колоністів

Є дуже поширена фантазія про перших колоністів Марса.

Нібито це будуть найсміливіші люди Землі.

Герої.

Авантюристи.

Ті, хто готовий ризикнути всім.

Люди, які дивляться на червону планету й говорять:

— Я не боюся.

Чудово.

Саме таких кандидатів інколи варто перевіряти особливо уважно.

Тому що людина, яка взагалі нічого не боїться, може виявитися не безстрашною.

А просто дуже погано оцінювати ризик.

На Марсі це небажана риса.

Там не потрібен колоніст, який героїчно кидається лагодити реактор під час аварії.

Потрібен той, хто три роки тому правильно виконав технічне обслуговування, тому реактор узагалі не зламався.

Не потрібен капітан, який драматично рятує екіпаж після конфлікту.

Потрібна людина, яка вміє сказати:

— Ми обоє зараз злі. Поговоримо після зміни.

І не вдарити співрозмовника гайковим ключем.

Не потрібен романтичний безумець, який готовий «полетіти на край Всесвіту заради кохання».

Потрібен дорослий партнер, здатний пережити той факт, що його кохана працює нічну зміну, має власних друзів і не хоче обговорювати стосунки під час аварійного ремонту кисневого контуру.

Марс потребує не найяскравіших людей.

Він потребує людей, поряд із якими можна прожити двадцять років і не почати серйозно розглядати декомпресію як спосіб вирішення побутового конфлікту.

Саме тому відбір колоністів є, можливо, складнішою задачею, ніж вибір реактора.

Реактор має технічну документацію.

Людина теж іноді має резюме.

Але воно значно гірше описує реальну поведінку.

1. Найдорожчий вантаж має характер

Доставити тонну обладнання на Марс дорого.

Доставити людину — ще дорожче.

Не лише через масу її тіла.

Потрібні:

місце в кораблі;

їжа;

вода;

кисень;

радіаційний захист;

медицина;

житло;

професійна підготовка;

річний або багаторічний резерв ресурсів.

А потім ця людина ще й починає мати власну думку.

Обладнання так нахабно поводиться значно рідше.

Саме тому кожен ранній колоніст — величезна інвестиція.

Якщо після прибуття виявляється, що чудовий інженер не здатний працювати в команді, проблема серйозна.

Його не можна просто звільнити й сказати:

— Заберіть речі до п’ятої.

Найближчий рейс на Землю може бути через місяці.

Або роки.

Отже, відбір повинен враховувати не лише те, що людина вміє.

А й те, якою вона стає після восьмого місяця життя з тими самими людьми.

2. Резюме майже нічого не розповідає про Марс

У кандидата:

два дипломи;

докторський ступінь;

двадцять років досвіду;

шість патентів;

чудові рекомендації.

Прекрасно.

Тепер посадіть його в невеликий герметичний комплекс із одинадцятьма незнайомими людьми на рік.

Подивимося ще раз.

Можливо, це ідеальний колоніст.

А можливо, через три місяці всі інші десятеро тихо просять перевести його в далеку геологічну експедицію.

Професійна компетентність необхідна.

Але вона не компенсує токсичну поведінку.

На Марсі геніальний мудак може бути небезпечнішим за середнього, але надійного інженера.

Бо середній інженер виконує процедуру.

Геній іноді вирішує, що процедура написана для інших.

Саме після таких людей інструкції отримують новий пункт.

3. Перше правило: не шукаємо героїв

Герої потрібні після помилки.

Колоніст потрібен до неї.

Тому в оцінюванні високо цінується не готовність ризикувати.

А здатність не створювати зайвого ризику.

Людина бачить дивний показник на панелі.

Поганий кандидат:

— Та це датчик глючить.

Хороший:

— Перевіримо.

Дуже хороший:

— Перевіримо незалежним каналом, а поки система працює в безпечному режимі.

Нудно?

Так.

Саме це нам і потрібно.

Перший Марс має бути надзвичайно нудним місцем із точки зору аварій.

Ми можемо розважатися в барі.

Не в реакторній.

4. Страх є корисним

Кандидат не повинен бути панічним.

Але повна відсутність страху теж підозріла.

Нормальна людина боїться:

декомпресії;

пожежі;

радіації;

медичної аварії;

втрати зв’язку;

помилок.

Страх допомагає дотримуватися правил.

Проблема починається, коли страх керує поведінкою.

Тому відбирають людей, які здатні відчувати загрозу й усе одно діяти послідовно.

Не:

— Я нічого не боюся.

А:

— Мені страшно. Я знаю процедуру.

Ось це значно цінніше.

5. Паніка

Її неможливо повністю передбачити.

Людина може прекрасно поводитися на тренуванні й інакше — у справжній аварії.

Але можна оцінити реакцію на стрес.

Раптові зміни.

Невизначеність.

Втома.

Дефіцит часу.

Інформаційний шум.

Тест повинен перевіряти не те, чи кандидат ніколи не помиляється.

А те, що він робить після помилки.

Завмирає?

Приховує?

Звинувачує інших?

Чи говорить:

— Я зробив неправильно. Ось що сталося. Ось що потрібно зараз.

Остання людина дуже цінна.

6. Уміння визнавати помилки

Це майже окрема професійна компетенція.

На Землі людина може приховати невеликий промах.

На Марсі прихований промах може пройти через кілька систем і стати аварією.

Тому фраза:

— Це моя помилка,

має бути соціально безпечною.

Кандидат, який ніколи не визнає провини, дуже небезпечний.

Особливо якщо розумний.

Бо знайде прекрасне пояснення, чому насос зламав не він, а «недостатньо оптимальна архітектура процесу».