Частина V. Їжа, біосфера і все, що може запліснявіти. Розділ 14. Сільське господарство

Людство здатне пережити кілька днів без нормального сну.

Кілька тижнів — без розваг.

Кілька місяців — без відпустки, хоча після цього служба психологічної підтримки починає нервово переглядати бюджет.

Але є річ, без якої навіть найвеличніший колонізатор, командир, астрофізик і генеральний директор міжпланетної корпорації дуже швидко перетворюється на сумну біологічну істоту, яка думає лише про бутерброд.

Їжа.

Саме тому справжнє освоєння Марса почнеться не з першого прапора.

Не з першого реактора.

Не з першого житлового модуля.

І навіть не з першого поцілунку під Фобосом, хоча відділ маркетингу наполягатиме на протилежному.

Воно почнеться тоді, коли колоніст сяде за стіл і з’їсть вечерю, більшість якої ніколи не бачила Землі.

Картопля вирощена тут.

Салат — тут.

Помідор — тут.

Гриби — на місцевому субстраті.

Білок — із марсіанського біореактора.

Вода — зі стародавнього льоду під реголітом.

Сіль і мінерали — частково з місцевої сировини.

І навіть зелень, яку кухар урочисто поклав зверху лише тому, що людство все ще вважає петрушку доказом високої кухні, теж виросла під марсіанським освітленням.

У цей момент колонія перестає бути табором, який чекає чергового вантажного корабля.

Вона починає годувати себе.

А цивілізація, яка може себе прогодувати, вже набагато важче піддається евакуації.

Саме тому сільське господарство Марса — не романтичне хобі в красивих прозорих теплицях.

Це така сама критична інфраструктура, як кисень, вода й енергетика.

Просто виглядає значно приємніше.

І пахне краще.

Переважно.

Поки не дійдете до грибного біореактора.

1. Марс не має ґрунту. Він має дуже переконливу його імітацію

Перша помилка майбутнього колоніста:

— Тут же всюди земля. Посадимо картоплю.

Ні.

Марсіанський реголіт — не родючий ґрунт.

У ньому немає нормальної земної екосистеми.

Немає гумусу.

Немає дощових черв’яків.

Немає звичної мікробіоти.

Немає століть органічного циклу.

Зате можуть бути перхлорати й інші речовини, з якими салат краще не знайомити.

Реголіт є мінеральною сировиною.

Його можна використати.

Промити.

Очистити.

Змінити структуру.

Додати органіку.

Мікроорганізми.

Поживні речовини.

І лише після цього поступово отримати субстрат, який починає нагадувати ґрунт.

Це довгий процес.

Тому перші марсіанські фермери не просто вирощуватимуть рослини.

Вони буквально вироблятимуть землю.

Уперше в історії професія «ґрунтознавця» може звучати майже героїчно.

Хоча сам ґрунт і далі виглядатиме як бруд.

2. Не починаємо з поля

Ніяких відкритих гектарів.

Ніякого трактора, який красиво їде на тлі Олімпу.

Ніякого фермера в скафандрі, що кидає насіння в червоний пил і дивиться в небо з надією.

Це дуже гарний кадр.

І дуже поганий аграрний план.

Перші ферми будуть герметичними.

Контрольований тиск.

Температура.

Освітлення.

Вологість.

CO₂.

Поживний розчин.

Мікробіологія.

Усе вимірюється.

Рослина на Марсі не росте «десь».

Вона перебуває всередині технологічної системи.

Якщо лист пожовтів, агроном має дані про воду, світло, солі, температуру кореня й атмосферу за останні кілька місяців.

На Землі фермер дивиться в небо.

На Марсі — у панель моніторингу.

Романтики стало менше.

Врожайності — більше.

3. Гідропоніка: город без городу

Основою раннього землеробства стане гідропоніка.

Коріння рослини перебуває не в ґрунті, а в контрольованому поживному середовищі.

Вода циркулює.

Мінерали дозуються.

Надлишок повертається.

Склад розчину аналізується автоматично.

Перевага очевидна: майже кожна крапля води залишається в системі.

На Землі частина води йде глибоко в ґрунт, випаровується або стікає.

На Марсі така щедрість виглядала б як фінансовий злочин.

Тому вода проходить через коріння, збирається, очищується й повертається.

Одна й та сама молекула може за місяць побувати в салаті, резервуарі, корені помідора й, можливо, у вашій ранковій каві.

Не потрібно надто довго про це думати.

Замкнені цикли працюють краще, коли люди не намагаються простежити біографію кожної молекули.

4. Аеропоніка: ще менше води, ще більше нервів

Наступний варіант — аеропоніка.

Корені висять у повітрі.

На них періодично подається туман із водою й поживними речовинами.

Ефективність використання води дуже висока.

Корені отримують багато кисню.

Ростуть швидко.

Систему легко контролювати.

Звучить прекрасно.

Є лише одна дрібниця.

Якщо форсунка перестала працювати, рослина дуже швидко про це дізнається.

І помре значно раніше, ніж адміністрація встигне створити комісію.

Тому аеропонна ферма має подвійні насоси.

Подвійні форсунки.

Резервне живлення.

Автоматичний аварійний полив.

Марс не дозволить цілій аграрній системі залежати від маленької деталі за двадцять умовних марсіанських кредитів.

Принаймні після першого випадку.

5. Вертикальні ферми

Герметичний об’єм дорогий.

Отже, вирощувати салат на одному рівні — марнотратство.

Стелажі піднімаються вгору.

Один рівень.

Другий.

Третій.

П’ятий.

Десятий.

Світлодіодне освітлення розташовується над кожним шаром.

Роботи пересуваються між рядами.

Збирають урожай.

Перевіряють листя.

Подають розчин.

Така ферма більше нагадує дата-центр, де замість серверів росте базилік.

Це дуже марсіанська естетика.