Частина ІІІ. Техніка, яка працює замість героїзму. Розділ 9. Вода

На Землі люди ставляться до води з дивною зневагою.

Не всі, звичайно. Але достатньо подивитися, як чистою питною водою миють автомобілі, поливають газони посеред спеки, залишають кран відкритим під час чищення зубів або двадцять хвилин стоять під душем, розмірковуючи про сенс життя, щоб зрозуміти: земна цивілізація дуже розбещена планетою, де вода буквально падає з неба.

Марс швидко вилікує цю звичку.

Тут вода не падає з неба.

Не тече річками.

Не хлюпається в океанах.

Не чекає на колоніста в озері за сусіднім пагорбом.

Вона захована.

Заморожена.

Змішана з реголітом.

Зв’язана в мінералах.

Забруднена солями.

Лежить під поверхнею й поводиться так, ніби за мільярди років без людства навчилася уникати контактів.

Тому перша людина на Марсі дуже швидко зрозуміє просту істину:

вода — це не ресурс серед інших ресурсів.

Вода — це цивілізація.

Без металу можна певний час жити.

Без нового марсохода — теж.

Без панорамного оглядового купола людство якось переживе, хоча архітектори оголосять жалобу.

Без води все закінчиться.

Пити нічого.

Вирощувати їжу нічим.

Кисень виробляти складніше.

Паливо — теж.

Промисловість зупиняється.

Медицина стає значно менш веселою.

Гігієна швидко переходить із побутової проблеми в соціальну катастрофу.

І навіть найромантичніша пара колонії через кілька днів без нормального водопостачання перестане говорити про зорі й почне сперечатися, хто використав зайві пів літра під час ранкового душу.

Отже, якщо енергетика є кровообігом Марса, то вода — його кров.

І ця кров повинна рухатися замкненим циклом.

Знову.

І знову.

І знову.

Поки людина не перестане питати:

— Це точно та сама вода?

Так.

У певному сенсі.

Краще не думати про це під час сніданку.

1. Найдорожча склянка у Сонячній системі

Уявіть перший день постійної колонії.

Командир бере прозору склянку.

У ній двісті мілілітрів води.

Вона видобута з марсіанського льоду.

Розтоплена.

Очищена.

Перевірена.

Мінералізована до безпечного складу.

Пройшла десятки датчиків.

І ось людина робить ковток.

Це може виявитися одним із найбільш символічних моментів усієї колонізації.

Не прапор.

Не слід черевика.

Не урочиста промова.

Склянка води.

Бо саме вона доводить, що Марс здатний підтримувати людське життя не лише за рахунок вантажів із Землі.

Перший марсіанський ковток означає:

ми почали використовувати цю планету як дім.

Земля більше не постачає все.

Марс почав постачати щось сам.

Через сто років діти в марсіанських школах слухатимуть цю історію й не розумітимуть, чому дорослі так хвилювалися через воду.

Учитель скаже:

— Тоді її ще не було в кожному модулі.

Учень:

— А звідки вони її брали?

— Добували з льоду.

— І що, не було центрального водопроводу?

— Ні.

— Варвари.

Так працює прогрес.

2. Де шукати воду

Пошук води починається задовго до людей.

Орбітальні апарати складають карти ймовірних покладів льоду.

Радари досліджують підповерхневі шари.

Наземні роботи перевіряють перспективні ділянки.

Бурові установки беруть проби.

І лише після того, як кілька незалежних систем підтвердили наявність води, геологи дозволяють собі сказати:

— Так. Тут можна щось будувати.

До цього моменту фраза:

— За нашими моделями тут має бути лід,

означає лише:

— Будь ласка, поки не перевозьте сюди двадцять тисяч людей.

Ресурсна карта першої колонії буде значно важливішою за адміністративну.

Червона зона — житлове будівництво.

Синя — вода.

Жовта — промисловість.

Зелена — теплиці.

І якщо синя зона надто далеко від червоної, карту краще перемалювати до того, як тисячі тонн інфраструктури опиняться в неправильному місці.

Воду потрібно шукати не лише за принципом:

«де її багато?»

А:

«де її легко й стабільно видобувати?»

Це різні питання.

Поклад може бути величезним, але глибоким.

Або змішаним із породою так сильно, що на кожен кілограм води потрібно переробити сотні кілограмів реголіту.

Або лежати в районі з поганою логістикою.

Ресурс, який неможливо нормально використати, залишається геологічною цікавинкою.

3. Неглибокий лід — золото, яке можна пити

Найкращий варіант для ранньої колонії — відносно неглибокий підповерхневий лід.

Чим менше потрібно копати, тим простіша техніка.

Тим нижчі енергетичні витрати.

Тим легше ремонтувати систему.

В ідеальному сценарії льодовмісний шар лежить на глибині кількох метрів.

Роботи знімають верхній реголіт.

Далі працює тепловий або механічний видобувний комплекс.

Лід можна подрібнювати.

Нагрівати.

Випаровувати воду й потім конденсувати її в герметичній системі.

Або витягувати заморожений матеріал і переробляти в окремій установці.

Який спосіб кращий — залежить від конкретної ділянки.

Головне правило:

вода не повинна контактувати з відкритим марсіанським середовищем довше, ніж необхідно.

Низький тиск і холод дуже швидко перетворюють будь-яку спробу створити відкриту калюжу на невдалий фізичний експеримент.

На Марсі вода любить або бути льодом, або втекти у вигляді пари.

Людям доведеться переконати її залишатися рідиною всередині труб.

4. «Криниця-М»

У колонізаційному парку швидко з’явиться спеціалізована машина для видобування води.

Назвемо її «Криниця-М».