Частина ІІ. До того, як люди знову все зіпсують. Розділ 6. Перші сто днів

Перші сто днів марсіанської колонії починаються не тоді, коли люди встановлюють прапор.

І не тоді, коли командир урочисто промовляє щось про нову епоху людства.

І навіть не тоді, коли перша нога торкається червоного реголіту під акомпанемент мільярдів земних глядачів, які дивляться трансляцію із затримкою й одночасно сперечаються в коментарях, чи була посадка справжньою.

Колонізація починається трохи пізніше.

Коли закінчується трансляція.

Коли політики завершують промови.

Коли фотографи отримують достатньо кадрів.

Коли екіпаж заходить до герметичного модуля, знімає шоломи, дивиться одне на одного й усвідомлює:

тепер потрібно прожити тут завтра.

А потім післязавтра.

Потім ще сотню разів.

Саме перші сто днів покажуть, чи є перед нами колонія, чи просто дуже дорога експедиція з оптимістичною назвою.

У цей період люди повинні перетворити автоматичний форпост на справжній населений комплекс. Перевірити все, що роками будували роботи. Запустити повний цикл води. Переконатися, що кисню вистачає не лише за документами. Розширити енергетичну мережу. Запустити теплиці. Налагодити ремонт. Виробити перші місцеві матеріали. Пережити першу серйозну аварію.

І, що не менш важливо, навчитися жити разом.

Останнє іноді складніше за ядерний реактор.

Реактор принаймні має документацію.

Сол 1. Не померти красиво

Перший день після посадки повинен бути максимально нудним.

Це важливе правило, яке майже гарантовано порушать.

Люди щойно прилетіли на іншу планету. У кожного підвищений рівень адреналіну. Хтось хоче вийти назовні. Хтось хоче взяти перший зразок. Геологи вже дивляться на найближчі камені так, ніби зустріли старих коханців після двадцятирічної розлуки.

Командування повинно сказати:

— Ні.

Спочатку перевіряємо базу.

Роботи могли підтримувати її роками, але люди створюють зовсім інше навантаження.

Двадцять чотири колоністи дихають.

Виділяють тепло.

Виробляють вуглекислий газ.

Користуються водою.

Відчиняють двері.

Підключають обладнання.

Приймають душ.

Їдять.

І роблять безліч речей, які автоматична тестова система могла лише імітувати.

Тому перші години — це перевірка тиску, вентиляції, складу атмосфери, водних контурів, електрики, шлюзів і пожежної системи.

Прапор почекає.

Якщо база втратить тиск, прапор буде останнім, кого це турбуватиме.

Перша ніч

Найдивніший момент першої доби настане не під час висадки.

А коли екіпаж ляже спати.

До цього вони працюватимуть.

Бігатимуть.

Перевірятимуть.

Говоритимуть із Землею.

Виконуватимуть протоколи.

І лише після вимкнення основного освітлення люди почують Марс.

Точніше — не почують нічого.

За тонкими внутрішніми стінами гудить вентиляція.

Десь працює насос.

Час від часу клацає тепловий контур.

А за зовнішньою оболонкою — майже абсолютна тиша.

Немає машин.

Немає дощу.

Немає птахів.

Немає листя.

Немає далекого міста.

Немає жодної іншої людини на всій планеті поза цими кількома модулями.

Саме першої ночі навіть найпідготовленіший колоніст може подумати:

«Що я тут роблю?»

Це нормально.

Ненормально — відповісти:

«Піду прогуляюся».

Психологічна служба повинна бути готова до безсоння, тривоги й нападів туги за Землею.

Особливо після вимкнення зв’язку.

Особливо коли повідомлення від близької людини приходить через десятки хвилин.

Особливо якщо близька людина написала:

«Нам треба поговорити».

Для міжпланетного колоніста це практично біологічна зброя.

Соли 2–3. Велика інвентаризація

На другий день усе треба перерахувати.

Не тому, що колоністи не довіряють роботам.

Просто люди правильно не довіряють нічому, поки самі не відкрили контейнер і не побачили, що всередині.

Перевіряються запаси:

їжі;

води;

кисню;

медикаментів;

фільтрів;

запчастин;

ущільнень;

інструментів;

скафандрів;

батарей;

насіння;

лабораторних матеріалів.

Кожен предмет отримує місце.

У молодій колонії склад — це майже храм.

Якщо хтось узяв інструмент і не повернув його, це не побутова неохайність.

Це замах на цивілізацію.

Уже на третій день має з’явитися правило:

«Усе, що ви взяли, повертається туди, звідки було взято».

Порушник першого разу отримує попередження.

Другого — чергування.

Третього — персональну екскурсію до зовнішнього складу під час пилового вітру.

У скафандрі.

Ми не варвари.

Сол 4. Перший справжній вихід

Перший великий вихід за межі бази відбувається лише після повної перевірки скафандрів і шлюзів.

Група має оглянути зовнішню інфраструктуру.

Сонячні панелі.

Антени.

Посадковий корабель.

Енергетичні кабелі.

Маршрути до реактора.

Водовидобувний комплекс.

Зовнішні резервуари.

Це перша нагода для людей побачити місце, яке відтепер буде їхнім домом.

Саме тут трапиться дивна психологічна зміна.

До посадки Марс був планетою.

Після кількох днів він стає районом.

— Північний генератор.

— Західна сонячна ферма.

— Старий посадковий майданчик.

— Третій водозабір.

Координати поступово перетворюються на адреси.

Люди починають називати каміння.

Великий валун біля дороги стане «Тещиним зубом».

Дві скелі біля шлюзу — «Близнюками».

Низина, де постійно застрягає марсохід, — «Кар’єрою механіка».

Так починається культура.

Соли 5–7. Вода

Якщо перший тиждень минає без серйозної аварії, основна увага переходить до води.