Частина ІІ. До того, як люди знову все зіпсують. Розділ 5. Вибір місця для першої колонії

Є два способи вибрати місце для першого міста на Марсі.

Перший — правильний.

Зібрати багаторічні дані автоматичної розвідки, накласти карти підповерхневого льоду, рельєфу, сонячного освітлення, температури, пилової активності, геологічної стабільності, атмосферного тиску, радіації, ресурсів і транспортної доступності. Потім прогнати десятки тисяч сценаріїв, відхилити дев’яносто дев’ять відсотків території, посварити геологів з енергетиками, енергетиків — з біологами, біологів — з архітекторами, а архітекторів зрештою посадити в куток і заборонити їм говорити слово «панорамний».

Другий спосіб значно швидший.

Показати керівництву красивий кратер на заході Сонця й сказати:

— Дивіться, який вигляд матиме рекламна кампанія.

Людство, на жаль, історично тяжіє до другого варіанта.

Саме тому цей розділ існує.

Перша колонія не повинна стояти там, де найефектніше майорить прапор.

Не повинна стояти біля найвищої гори лише тому, що вона велика.

Не повинна бути в каньйоні лише тому, що фотографії виглядають так, ніби людство вже стало міжпланетною імперією.

І особливо не варто обирати місце за принципом:

— Якщо щось піде не так, розберемося на місці.

На Марсі «на місці» означає десятки мільйонів кілометрів від найближчого великого складу запасних частин.

Першій колонії потрібна не краса.

Їй потрібен шанс пережити власне відкриття.

1. Колонія починається з води

Перший критерій настільки важливий, що його варто написати на дверях кожної установи, яка планує марсіанські місії:

де вода?

Не:

— Чи є тут перспективний науковий об’єкт?

Не:

— Який вигляд матиме місто на фотографіях?

Не:

— Чи можна назвати кратер іменем спонсора?

Спершу вода.

Людям потрібно пити.

Теплицям потрібна вода.

Промисловості потрібна вода.

Із води можна отримувати кисень і водень.

Вода допомагає захищатися від радіації.

Її можна використовувати як теплоносій.

Запаси води дають колонії час у разі аварії.

Якщо неподалік від бази немає доступного льоду, майже кожна інша проблема стає дорожчою.

Уявіть колонію, де воду доводиться возити за двісті кілометрів.

Потрібні транспортні машини.

Енергія.

Резервні маршрути.

Обігрів цистерн.

Ремонт.

Запасні частини.

І одного дня буря перекриває логістику.

Тоді місто, яке чудово виглядало в архітектурному рендері, починає рахувати, скільки літрів залишилося до моменту, коли людям доведеться обирати між душем і гідропонікою.

Теплиця переможе.

Особиста гігієна програє.

А через тиждень психологічна служба почне вимагати евакуацію.

2. Але не будь-яка вода підходить

Сам факт існування льоду ще не робить місце ідеальним.

Лід може лежати надто глибоко.

Бути змішаним із великим обсягом реголіту.

Мати багато солей.

Розташовуватися в районі, де інші умови настільки погані, що кожен літр води коштуватиме маленького інженерного подвигу.

Тому ресурс оцінюється комплексно.

Глибина.

Товщина покладу.

Чистота.

Температура.

Механічні властивості ґрунту.

Можливість масштабувати видобуток.

Сезонна стабільність.

До першої висадки автоматичні бурові комплекси повинні не просто знайти лід.

Вони повинні видобувати його місяцями.

Без участі людини.

Якщо водовидобувна установка стабільно працює рік, це добрий знак.

Якщо вона ламається кожні п’ять діб, ділянка не стає кращою лише тому, що геолог закохався в її стратиграфію.

Геологи взагалі здатні дивитися на небезпечну скелю з такою ніжністю, з якою нормальні люди дивляться на партнерів.

Саме тому поруч із кожним геологом потрібен інженер.

Іноді — щоб оцінити ризик.

Іноді — просто щоб забрати ключі від марсохода.

3. Низина має переваги

На Марсі атмосферний тиск залежить від висоти.

У нижчих районах атмосфера трохи щільніша.

Не настільки, щоб там можна було зняти шолом і вдихнути свіже марсіанське повітря.

Цей експеримент усе ще матиме дуже короткі результати.

Але навіть невелике збільшення тиску корисне.

Трохи легше виконувати аеродинамічне гальмування під час посадки.

Трохи більше атмосферного газу доступно для систем перероблення CO₂.

Дещо сприятливіші температурні умови.

Тому великі низовини привабливі для перших поселень.

Особливо якщо поруч є лід.

Проте низина не повинна перетворюватися на пастку.

Потрібно враховувати пил.

Особливості циркуляції атмосфери.

Можливість накопичення дрібних частинок.

Рельєф маршрутів.

Зв’язок з орбітальними апаратами.

Якщо місце настільки низьке й оточене височинами, що кожен транспортний маршрут перетворюється на підйом важкої машини вгору, перевага тиску може швидко розчинитися в енергетичному бюджеті.

На Марсі немає безкоштовних низин.

Як і безкоштовних обідів.

Хоча обіди там узагалі спочатку будуть сублімованими.

4. Рівнина: нудно, зате корабель не перекинеться

Рівна місцевість рідко викликає захоплення художників.

Зате пілоти її люблять.

Перша колонія потребує великої відносно рівної території для:

посадкових майданчиків;

вантажних зон;

сонячних електростанцій;

складів;

ремонтних комплексів;

маршрутів важкого транспорту;

майбутнього розширення.

Кожен великий камінь біля посадкового майданчика — проблема.

Кожен крутий схил — зайва витрата енергії.

Кожна траншея — майбутня зустріч між колесом і відділом ремонту.

Тому ідеальне місце не повинно бути надто мальовничим.

Якщо пейзаж виглядає трохи нудно, це може бути чудовою новиною.