Післямова

Люба, я тобі щиро бажаю, щоб поруч завжди була подруга, яка тебе підтримувала у новій для тебе «материнській темі». Дуже важливо, щоб було з ким поговорити. Не з соцмережами про головне, а з реальною близькою людиною, відверто, про реальний момент дорослішання твоєї лялі. Щоб материнство було в радість і давало тобі наснаги, наповнювало та заповнювало. Щоб у разі потреби ти зверталась до лікарів, а не до жіночих форумів і блогерів.

Особисто я завдяки моїй маленькій доці навчилась:

1. Цінувати час. Його справді достобіса не вистачає на все, тому стало простіше розставляти пріоритети.
2. Висловлювати свої емоції. Щирість дзвінкого сміху необхідна частіша, ніж гіркота смутку.
3. Ловити момент. Усе швидко проходить і запаузити виходить тільки кадри, найкращі - розмазані та нерізкі, тільки для себе. Сьогодні: "тут і зараз" - найкраще.
4. Відпускати. Як то кажуть, вагітність одна - моментів багато, пологі одні, але часом закінчуються в операційній. Але ж головне результат.
5. Розуміти потреби себе і найближчих людей. Вигрібати все за всіх добре, але за допомогу дяки безмежні.
6. Бути щасливою просто так. Ось щаслива, коли прокинулась зранку, а часом коли навіть не лягала.

Стало так просто, легко та без аналізу.

Загалом, як не плануй - у життя свої плани. Всьому свій час і материнство не виняток. Стає трохи фаталістично та дуже спокійно. Часом знаходиш легкість у зовсім неочікуваних місцях та ситуаціях... Моя звичка аналізувати розсіялась разом зі звичкою планувати. А коли моя неймовірно емоційна та життєрадісна доня сміється, плаче та вимагає чогось майже одночасно, я набуваю тієї цілісної гармонії, якої так часом не вистачало у цьому буремному світі.

P.S. З щирою посмішкою,

молода мама Таша