Момент народження

Стеля пологового залу попливла перед очима. Але вже не боляче. Епідуралка подіяла, дякую Всесвіту.

- Кисень, куди несеш, давай їй ще кисню.

- Та падає, однаково падає, Олено Петрівно.

- Яка операційна вільна? На цьому поверсі усе зайнято? Олег Петрович, доколете, однаково вже є катетер? Усі швидко, я вам сказала!

У той момент ніхто не чув мого чоловіка. Я розуміла, що щось пішло не так. Мені не було страшно чи відчайдушно. Я знала, що все буде добре. Можливо, не з ідеальної картинки, але добре.

Знову стеля. А в операційні гарна стеля, оце життя, стелі та стелі… Через 6 хвилин ми з донею зустрілись. До епідуралки додали спінальну анестезію, як не дивно мій хворий хребет витримав, і я її побачила. Я її поцілувала. Її приклали до грудей. Я її обійняла подумки. І за 2-3 хвилини її забрали.

Мене нудило, коли мене зашивали. Мені було боляче під знеболювальним. Мені було незрозуміло, чому все не за планом пішло зі мною. І це все було вночі. Незручно та не за планом. Але вона народилась. Здорова та вимоглива. Наша Неоніла. Моя Неоніла. Все інше не мало та не матиме значення.

*

Запам’ятай, у тебе буде щастя. У тебе все пройде добре. І, будь ласка, обери гарного лікаря, якому довірятимеш. У тебе пологи пройдуть краще, ніж у мене. Але підстрахуйся. Тобі буде спокійніше і можливо навіть твоїй лялі. Бережи себе та її. Не бійся! Ти зможеш! Може, це буде за тиждень, а може за 5 років. Твоєму щастю бути! Я в це вірю.

P.S. Не читай забагато відгуків в Інтернеті, емоції руйнують факти.