Коли ж краще народити, - сиділа та гадала я десь за тиждень до пологів. Коли вагітність доношена і ти усвідомлюєш, що вже можна, хочеться швидко. Бо важко. Важко фізично, бо вже чула, що пологи – це на кавування з кексиками. Важко морально, бо хочеться перейти в статус мами, з дужеее довгого статусу очікування. Важко естетично, бо в Інстаграмі всі такі відфотошоплені, а тобі не надають краси нічні побігеньки в туалет.
Було десь так…
Уже хотілось моменту, ідеального та вдалого. Щоб не вночі, бо буду занадто втомлена. Бажано, щоб вдень, поспала, встала та вперед підкорювати світ! Що майже безболісні перейми з епідуралкою, щоб чоловік поруч та там-тадам… момент єднання сім’ї, він перерізає пуповину та на груди мені кладуть нашу лялю… Я прокручувала це сотні разів, я просила Всесвіт, я візуалізувала та я була впевнена, що у мене буде так. Я хотіла народити в кінці квітня, а не другого травня, як було нашкрябано на УЗД. Та і хто взагалі народжує рівно у передбачений час для пологів, хто? Отож. Я! Отак я думала, візуалізувала та чекала.
До речі, потім я дізналась, що спочатку перейми, а вже потім відходять води. Хто знімав усі ці фільми, де навпаки??? І потім я ще дізналась, що епідуралку одразу не колять, треба трохи покорчитись… Але ти витримаєш – ти сильна! Я ж витримала.