32. Запрошення

Наступного ранку на мене чекає інтерв’ю на радіо і прем’єра пісні. Поки разом з хлопцями займаємось тренуваннями, помічаю, що усі напружені та серйозні. Отже, не лише я хвилююся перед виходом пісні. Все ж таки слова до неї написала я, і частина відповідальності лежить саме на мені. 

На радіостанцію їдемо після сніданку. Ерік постійно переглядає щось у своєму телефоні, Бен слухає музику в навушниках, Остін взагалі вдає, що спить, прикривши очі, ну а Ітан грає гру на телефоні. 

Мені ж хочеться з кимось поговорити та дізнатися, що треба говорити в ефірі, а що ні. Все ж таки це прямий ефір і мої слова не матимуть шансу на виправлення, якщо бовкну щось не те. 

На щастя, у студії нас зустрічає Девід. Він швидко дає настанови, і тепер я розумію загальну картину і як варто поводитись. Дивно, але напруга зникає одразу ж, як ми з’являємося поряд з ведучими. Розмова доволі спокійна і запитання лише по нашій творчості. Щось мені підказує, що це Девід підкорегував запитання, які звучать в ефірі. 

Коли ж вмикають нашу пісню, я помітно видихаю. Вперше чую її роздільно від себе і роблю висновок, що вийшло у нас чудово. Принаймні не гірше тих пісень, що виконували хлопці до моєї появи. 

Після ефіру ми одразу їдемо у студію звукозапису. Багато часу пішло на те, щоб записати пісню, присвячену сестрі Бена. На щастя, Девід дав свою згоду, щоб ми її заспівали, і зараз я дуже вдячна йому за це. 

За весь день, що я провела у компанії хлопців, стає зрозуміло одне: я зможу жити з почуттями до Еріка. Коли з головою поринаєш у роботу, то думати про нього навіть часу немає. Хоча не буду брехати, присутність хлопця поряд не дає мені нормально дихати. Схоже, з цим ще варто попрацювати. 

Лише пізно ввечері, коли ми усі сидимо у вітальні та чекаємо перших результатів від Девіда, я розумію, що реально хвилююся. Якщо пісня не зайде, то ми втратимо свій єдиний шанс на повернення. 

– Деве, ну що там? – першим не витримує саме Ерік. Він навіть на ноги підскакує, коли в кімнаті з’являється продюсер у компанії Шерон. 

– Пісня займає доволі високі позиції в чартах. Як для першого дня, показники чудові, – Девід усміхається, і я нарешті можу видихнути. – До речі, ви вже знаєте, що в п’ятницю у вас перший концерт на честь повернення? Саме тому потрібно пропрацювати програму. А ще у вас є два дні, щоб відпочити та набратися сил. Скоро не залишиться часу на власне життя. Але ви й самі це чудово знаєте. 

– Круто! Відпочинок! – першим радіє саме Ітан. Мені хочеться вірити, що ці два дні він витратить на те, що відвідає свого сина і поки що дружину. 

– Лілі, можна тебе на хвилинку? – несподівано Девід просить мене усамітнитися, і я швидко йду за ним у коридор. 

Ми виходимо на терасу, і Девід спирається спиною на поручні балкона. На вулиці якраз стемніло, і лише шепіт хвиль розвіває вечірню тишу. 

– Як ти? Останнім часом у нас не було можливості поговорити, – Девід дивиться на мене зацікавлено, а я не можу зрозуміти, чому враз така зацікавленість моєю персоною.

– Все чудово. Я хвилювалася щодо пісні, все ж таки слова мої. Але зараз трохи спокійніше, – швидко відповідаю. 

– А як справи з хлопцями? З Еріком? 

– Усе добре. Ми працюємо і все наче добре виходить, – стримано відповідаю. Хочеться вірити, що в мене на обличчі не написано те, що я зараз відчуваю при згадці про Рота. 

– Я щасливий це чути, – Девід усміхається. – Лілі, у мене є до тебе пропозиція. Я не хочу, щоб ці два дні ти залишалася в будинку сама. Тому хочу запросити тебе у свій дім. У моєї матері завтра день народження і будуть лише найрідніші люди. Думаю, що їй буде приємно познайомитися з тобою. 

– Я не знаю… – розгублено відповідаю. Одразу ж пригадую, що Ерік і Девід брати, отже, вокаліст також там буде. Ну просто клас, нічого не скажеш! – Ви впевнені, що вона зрадіє моїй появі? 

– Абсолютно. Про це можеш не хвилюватися, – продюсер усміхається, і я розумію, що йому дійсно важливо почути мою відповідь. 

– Ну, добре, – все ж таки погоджуюсь. 

Хочеться вірити, що я не утнула чергову дурницю і похід у гості до матері хлопців не закінчиться моїм провалом. 

Повернувшись у свою кімнату, я швидко приймаю душ і лягаю під ковдру. Не втримавшись, заходжу в інтернет, щоб ще раз послухати нашу пісню і почитати відгуки. Переважно нас хвалять, і це дуже приємно. Звісно ж, є і такі, що показують своє “фе”, але подібні коментарі я пропускаю повз вуха. 

Наступного ранку бігаю сама. Виявляється, що у Кейт також вихідні, але це не дає мені права припиняти тренування. Коли ж повертаюся на кухню, бачу там Остіна і дорожню сумку біля дверей. Хлопець п’є каву і переглядає щось на телефоні. 

– Їдеш додому на вихідні? – запитую, випивши свій гидкий сніданок. 

– Я виріс у притулку, Лілі, – хлопець здіймає на мене погляд, і я розумію, що бовкнула не те. – Саме туди й збираюся. 

– Пробач, я… – почуваюся ідіоткою, але слова повернути назад не можу. 

– Все гаразд. Гарно тобі відпочити, – Остін мені підморгує і, підхопивши сумку, виходить з кухні. 

Я ж прямую на другий поверх, тому що також потрібно зібрати речі. Девід не сказав, хто повезе мене в його дім, але не хочеться, щоб на мене потім чекали. У коридорі розминаюся з Беном, який також кудись зібрався з сумкою на плечі.