25. Він, вона та океан

Шерон так швидко йде, що я й слова сказати не встигаю. У мій бік вона навіть не дивиться, але я і так розумію, що їй неприємно від такого ставлення. 

– Девіде, пробачте, що зайшла ось так. Я просто не думала, що ви… – пояснення виходить таким собі, але, схоже, сам продюсер думає зовсім інакше. 

– Ти тут ні до чого. Ми з Шерон… просто друзі поза межами роботи. Те, що ти бачила… важко назвати стосунками, – це я говорила, що в мене пояснення так собі? 

– Оу… – розгублено завмираю. – Тобто ви хочете сказати, що цілувалися з нею просто так? 

Знаю, трохи по-хамськи з мого боку, але ставлення самого Девіда до Шерон ще гірше. Вона ж жінка, дуже гарна до того ж. Як можна говорити, що між вами нічого немає, коли я сама стала свідком того, як пристрасно ви цілувалися? 

– Правильно, – швидко киває Девід, чим остаточно мене розчаровує. – Це був просто порив, не більше. 

– Зрозуміло, – киваю і вже збираюся йти, але несподівано Девід хапає мене за руку. 

– Чому ти приходила? Хотіла щось? 

– Воду шукала, – витягую його руку зі своєї та киваю в бік невеличкого холодильника. 

Девід мовчки дістає звідти пляшку води та передає мені. Я ж не маю жодного бажання затримуватися тут на довше, тому швидко повертаюся на палубу. Шерон сидить за столом у компанії Мері й з усмішкою поглядає за тим, як хлопці продовжують плавати та веселитися. Коли наші погляди зустрічаються, мені здається, що зараз вона розізлиться. Але ні… Усе, як завжди, наче нічого й не сталося. 

Після пережитого мені не хочеться повертатися до Роксі. Саме тому залишаюся на палубі, але стаю так, щоб не бути помітною. Спостерігаю за тим, як хвилі розбиваються об борт корабля, і вкотре шкодую про те, що не маю змоги поплавати. 

– Ти чому тут? – чую за спиною голос Еріка і швидко розвертаюся до нього. 

Хлопець стоїть поряд в одних плавках і я наче ідіотка розглядаю його підтягнуте тіло. А подивитися дійсно є на що. В горлі миттєво пересихає, і доводиться зробити ковток тієї самої води, що я так важко здобувала. 

– Захотілося усамітнення, – відповідаю, коли сухість минає. – І поплавати. 

– А в чому проблема? – дивується Ерік. 

– У мене рана на руці, якщо ти забув. Мочити її не можна, особливо в океані, – бурчу, тому що усе це через нього. 

– Тоді мочити її ми не будемо, – усміхається і подає мені свою руку. – Не буду запитувати, чи ти мені довіряєш. Знаю, тупе запитання. Але можу пообіцяти, що більше ніколи не зроблю тобі боляче. 

– Оце так заяви, – бурчу, але все ж відчуваю, як тілом розливається приємне тепло після його слів. – Добре… мені цікаво, що ти задумав. 

Кладу свою руку у його і відчуваю, як у місцях, де наша шкіра стикається, наче іскри пробігають. Дивне відчуття, але неприємним його назвати важко. 

Ерік підводить мене до хвоста яхти й першим стрибає у воду. Я ж повільно сідаю і занурюю лише ноги. Одразу ж шкірою бігають мурашки й відчуття щастя накриває. 

– Готова? – запитує Ерік, виринаючи з води та зупиняючись біля моїх ніг. 

– Ти що знову задумав? – за моєю спиною невдоволено кричить Девід, і я розумію, що моя ейфорія була недовгою. – Лілі не можна плавати! 

– Деве, ти надто нудний! – кричить йому Бен, що плаває поряд. – Краще сам у воду стрибай! 

– Лілі, не смій! – його голос злий і занадто командний. Ще жодного разу він не звертався до мене на підвищених тонах. Звісно, у нього є на це право, але ж я не маленька дівчинка. І точно не відмовлю собі в задоволенні поплавати в океані. 

Киваю головою, щоб Ерік мене зрозумів, і хлопець усміхається. Підпливає ближче, хапає мене за талію і тягне за собою у воду. 

– Обхопи руками мою шию, – каже тихо і дуже близько біля мого вуха. Я так і роблю, й уже за мить ми обоє у воді. 

Ерік міцно тримає мене за талію, а я міцно тримаю його за шию. Намагаюся піднімати високо руку, щоб вона не потрапила у воду. Це доволі незручно, але пережити можна. Головне, що зараз я у воді, а поряд Ерік Рот. 

На якийсь час я просто розчиняюся у цій атмосфері та бачу перед собою лише Еріка. Збоку ми можемо здатися закоханою парою. Я так міцно тримаюся за його шию, що хлопець точно відчуває дискомфорт, але не поспішає про це говорити. Його руки обіймають мою талію, і іскри продовжують лоскотати шкіру. 

– Ну, як тобі? – з обличчя Еріка стікає вода. Він дивиться на мене своїми синіми, як саме море, очима, і я розумію, що відчуваю до цього хлопця щось зовсім нове. 

– Я в захваті, – відповідаю та усміхаюся. Зараз мені байдуже, що запитання хлопця має подвійний сенс. 

Він про плавання запитував чи про наші обійми? 

– Виглядаєте чудово! – на нас дивляться практично усі, але коментує першою саме Роксі. 

Мені одразу ж стає соромно, і обличчя моментально червоніє. Сховатися немає можливості, і Ерік стає першим, хто бачить зміни у моїй зовнішності. 

– Все гаразд? – запитує і продовжує усміхатися. 

– Я думаю, що з мене досить, – дивлюся куди завгодно, лиш би не на нього. – Було круто.