22. Зраджена

– Камі… – я наближаюся до дівчини, але саме в цю мить вона прикриває рота руками, напевно, для того, щоб заглушити ридання, і біжить у бік виходу. 

Ітан нарешті відривається від своєї подружки, але не поспішає її наздоганяти. Лише дивиться похмуро, наче сам образився на те, що його застукали й завадили круто проводити вечір. 

– Наздожени її, а я з цим придурком порозмовляю, – каже Девід, і я швидко біжу за Камілою. Звісно, через високі підбори вдається це доволі важко, але я все ж таки намагаюся пришвидшитись. Біля самого виходу бачу Еріка і швидко хапаю його за руку. 

– Ти Камі не бачив? – запихавшись, запитую. 

– Ні, я щойно підійшов. А що сталося? – Ерік хмуриться і, схоже, сам розуміє причину її втечі. На вулицю ми вибігаємо разом і озираємось навколо. Я швидко розповідаю йому про Ітана, й Ерік не стримується в епітетах у бік друга. 

– Он вона! – бачу Камілу трохи поодаль, біля стоянки. Дівчина сидить просто на бордюрі та прикриває обличчя руками. Видихаю, тому що реально злякалася за неї. Бачити її такою розбитою дуже страшно, і клятого Ітана хочеться просто придушити. 

– Камі… – я сідаю поряд з нею просто на бордюр і дуже сподіваюся, що Ерік не побачить того, що заледве прикриває моя сукня. – Усе буде добре…

– Не буде… – вона схлипує і дуже сильно тремтить. – Я також у це вірила, але тепер… 

– Думаю, що варто відвезти її додому, – втручається Ерік. – Ходімо, автомобіль поряд. 

На щастя, Каміла не пручається, а йде поряд зі мною, поки я обіймаю її за плечі. Ми сідаємо на задні сидіння мікроавтобуса, а Ерік спереду, біля водія. Поки їдемо нічним містом, я намагаюся підтримувати дівчину, але зараз розумію, що вона мала рацію. Добре уже не буде. 

Ітан вчинив як справжній мудак і навіть не перепросив. Не наздогнав власну дружину, яка народила йому такого чудового сина. Фу… як згадаю його поцілунки з цією повією, бридко стає. 

У домі абсолютна тиша. Ми з Камілою заходимо першими, і вона розгублено завмирає. 

– Зі Скотті зараз няня. Не хочу її турбувати, – тихо каже. 

– Тоді в мою кімнату підемо. Тобі відпочити треба і заспокоїтись, – веду її нагору і лише в кімнаті переводжу подих. Каміла сидить на ліжку, опустивши голову, і дивиться на свою руку, де блищить її обручка. Розумію, що зараз їй дуже боляче, і навіть уявити боюся себе на її місці. 

– Я чаю тобі зроблю. Треба зігрітися, – кажу і виходжу з кімнати. 

Раніше мені не доводилося заспокоювати зраджених дівчат. Саме тому я і не знаю, як краще вчинити й що треба говорити. Камі знає, що це кінець, і я це знаю. Як же можна виправдати цей вчинок Ітана? Що хорошого можна побачити у цій тягучій темряві? 

– Як вона? – Ерік чекає внизу і йде за мною на кухню. 

– Погано. Ітан вчинив як мерзотник. Він же знав, що вона у клубі, а сам… – я така зла на цього хлопця, що хочеться розірвати його на шматки. Вмикаю чайник і стою поряд з Еріком, поглядаючи на те, як повільно нагрівається вода. 

– Я можу з ним поговорити, але не впевнений, що це чимось допоможе, – хмуриться. – Схоже, він уже все для себе вирішив. 

– А якщо ти з Камі поговориш? – дивлюся на хлопця з надією. 

– Я? І про що ми будемо говорити? – Ерік здивований почути таку пропозицію, але я відступати не збираюся. 

– Наскільки я знаю, свого часу тебе також кинула дівчина. Можливо, ти зможеш підібрати правильні слова, адже відчував щось подібне, – знаю, що негарно лізти у чужі стосунки, але ідея дійсно хороша. 

– Бачу, ти добре знаєш про моє минуле, – Ерік усміхається але, на щастя, не сердиться. – Цікавилася? 

– Про твої стосунки з Клер Девіс хіба що лінивий не знає, – фиркаю присоромлено. Не хочу, щоб Ерік думав, наче я цікавлюся особисто його життям. – То як? Поговориш з Камі? 

– Допоможу лише тому, що ти про це просиш. Сподіваюся, що після цього тему з аварією буде вичерпано, – Ерік дивиться на мене, очікуючи відповіді, а я швидко киваю головою, тому що боюся, що він може передумати. 

Хлопець забирає чай, який я приготувала, і йде на другий поверх у мою кімнату. Я ж завмираю біля сходів і відчуваю, як сильно б’ється серце. Хочеться вірити, що ця розмова допоможе Камі заспокоїтись і зробити для себе правильні висновки. 

Вже за кілька хвилин у дім заходять інші учасники гурту в компанії похмурого Девіда. Бен з Остіном підтримують один одного, тому що заледве тримаються на ногах, й одразу ж вирушають на другий поверх по своїх кімнатах. 

А от Ітан йде у вітальню і дістає з бару повну пляшку віскі. Девід швидко прямує за ним і вириває пляшку з його рук. 

– Це вже занадто навіть для тебе! – кричить так, що в мене шкіра сиротами вкривається від страху. – Невже тобі зовсім її не шкода? 

– Не шкода, – байдуже заявляє і сідає на м’який диван. Лише зараз помічає мене та усміхається. – Ти привезла Камі додому? 

– Чому питаєш, якщо сам щойно говорив, що тобі її не шкода? – складаю руки на грудях і похмуро дивлюся на хлопця. – Ти вчинив як… 

– Мудак, я знаю… – перебиває мене і відкидається на спинку дивана. – Тепер у неї не буде причин жити зі мною. Для мене це… важко.