20. Ще більше запитань

– Лілі, ну ти просто… Вау… – видихає Бен. 

Мене тішить його реакція, а також реакція усіх, хто тут присутній. 

– Народ! Складається таке враження, що я з гидкого каченяти зробила прекрасного лебедя! – хмуриться Роксі. – Наша Лілі й раніше була гарною, просто я підкреслила усі її найкращі якості. Нічого неймовірного! 

– Погоджуюся з тобою! – несподівано заявляє Ерік та усміхається. 

– Ми усі погоджуємося, – додає Девід. 

Ох, ще ніколи я не отримувала стільки компліментів та уваги з боку чоловіків. Буду обманювати себе, якщо скажу, що це неприємно. А особливо почути це від Еріка, який взагалі любить лише себе і свою творчість. 

За десять хвилин до початку пресконференції ми усі разом спускаємося ліфтом на перший поверх. Саме там, у конференц-залі, і зібралися журналісти. Ми з хлопцями зупиняємося біля дверей, і я бачу кілька охоронців поряд з нами. 

– Як ти? Страшно? – тихо запитує Ерік, і лише зараз я помічаю, що він стоїть поряд. 

– Є трохи. Роксі говорила, що не можна показувати свій страх. Але на практиці це виявляється доволі важко, – сама не знаю, чому ділюся з ним власними відчуттями. Хоча ми начебто уже не вороги. 

– Не забувай, що ми поряд. Відповідай лише на ті запитання, про які говорив Девід. Все інше можеш пропустити крізь вуха, – додає. 

– Спробую, – нервово хмикаю, розуміючи, що все не так просто. Цим хлопцям уже не звикати до подібних зібрань і питання їх не лякають. 

– Лілі, поки що ти залишаєшся тут. Я сам тебе покличу, добре? – поряд із нами зупиняється Девід та обнадійливо мені усміхається. Продюсер виглядає зібраним і готовим відбивати будь-які напади. От би мені його впевненість… 

Киваю, і двері відчиняються. Хлопці заходять і сідають у центрі зали. Раніше я такі пресконференції лише по телику бачила і в інтернеті, а тепер стану їх частиною. Бачу, що крісло поряд з Еріком пустує, отже, його приберегли для мене. 

– Я щасливий усіх вас бачити сьогодні! – починає говорити Девід, і в залі стає тихо. Краєм ока помічаю, що журналістів тут зібралося доволі багато, не менше двадцяти. – Одразу скажу, що зібралися ми тут для того, щоб повідомити чудову новину. Гурт “Colors of the sky” повертається на велику сцену! 

Серед журналістів відчувається шепотіння, а тоді зал просто зривається запитаннями. Відчуваю, як пітніють долоні, і розумію, що ноги просто відмовляються слухатись. Я не зможу туди зайти… це просто вище моїх сил.

– Чому гурт вирішив повернутися? 

– У вас з’явилися нові хіти, чи пісні все ті ж? 

– Які зараз взаємини між учасниками гурту? Яка атмосфера всередині колективу? 

Питання все лунають, але ніхто з хлопців, і навіть сам Девід, не поспішає на них відповідати. Коли ж журналісти знову затихають, продюсер продовжує: 

– Хочу познайомити вас із чарівною дівчиною Лілі, яка стала частиною гурту і тепер буде творити чудову музику разом із хлопцями! 

І знову з усіх боків летять запитання. Девід дивиться на мене і таким чином дає зрозуміти, що настав мій час. А я просто стою, як вкопана, і розумію, що не зможу й слова сказати. 

Роблю перший невпевнений крок, другий, третій…  

Коли ж опиняюся під спалахами камер і більше двох десятків зацікавлених поглядів, хочеться тікати, не озираючись, але Девід, схоже, бачить щось у моєму погляді й міцно бере мою руку у свою. Веде до порожнього крісла і саджає у нього. 

Переводжу подих і намагаюся дивитися кудись в одну точку, а не на усіх одночасно. Раніше я мріяла бути на цьому місці, а зараз сама не розумію, що зі мною відбувається. 

Ховаю руки під стіл і витираю спітнілі долоні об джинси. Запитання продовжують лунати, але в голові настільки шумить, що я не можу розібрати жодного з них. Несподівано відчуваю, як Ерік кладе свою руку поверх моєї та міцно стискає. Здивовано дивлюся на нього, а він лише усміхається. 

Дивно, але цей жест підтримки додає мені сил. Усміхаюся у відповідь і зупиняю свій погляд на одному з журналістів. Це високий молодий чоловік, який кричить найбільш голосно. 

– Давайте по одному! Лілі новачок у цій справі й трохи нервує, – голосно заявляє Девід, зупиняючись поряд зі мною.

Перші запитання стосуються саме того, як я опинилася в гурті. Це доволі просто пояснити, адже я розповідаю саме так, як усе й було. Інші учасники гурту дивляться на мене з усмішками, і я розумію, що роблю усе правильно. 

– Які у вас стосунки з Еріком Ротом? Це ж ваші з ним фото облетіли весь інтернет-простір, – запитує той самий високий хлопець, і я розумію, що більше дивитися на нього не буду. 

– Усі учасники гурту є моїми друзями. І я дуже щаслива, що буду працювати з ними, – спокійно відповідаю і відчуваю, як Ерік забирає свою руку. Напевно, зрозумів, що далі я можу і сама. 

– Еріку, можливо, саме ви нам розкажете, які стосунки у вас з новою учасницею? – запитання адресують не мені, тому є можливість видихнути. 

– Лілі дуже талановита дівчина. Уже скоро й у вас з’явиться нагода у цьому переконатися. Це все, що я можу сказати, – відповідає Ерік і знову усміхається. Схоже, для нього ці запитання як дитяча гра. Він навіть не напружується.