18. Нічна пригода

Ми з Еріком їдемо ліфтом на перший поверх, де знаходиться невеличке кафе. Дивно, я-то думала, що він у подібні заклади не ходить. Такі хлопці, як він, повинні відвідувати дорогі ресторани та клуби. 

– Що будеш замовляти? – запитує, беручи в руки меню. 

Я ж помічаю, якими зацікавленими та здивованими поглядами нас розглядають працівники цього кафе. 

– Ти впевнений, що нам варто бути тут разом? Це не викличе нового приводу для пліток? – розгублено дивлюся на абсолютно спокійного Еріка. 

– Може, не варто так сильно усім перейматися? – усміхається і дивиться занадто відверто. – Після завтрашнього інтерв’ю про тебе не говоритиме хіба що лінивий. Весь час до виходу пісні та кліпу ти будеш під прицілом камер, адже ніхто не знає, на що ти здатна у плані учасниці нашого гурту. 

– Це ти мене так лякаєш? – бурчу і беру в руки меню. 

– Це всього лиш попередження. Ми з хлопцями постійно так живемо. Повір, якби хтось з нас зважав на те, що про нас пишуть і говорять, жодної витримки не вистачило б, – спокійно відповідає. – Тому не бери в голову всяких дурниць і готуйся до завтрашнього дня. 

Я вирішую послухати Еріка та відпустити усі хвилювання, принаймні на сьогодні. Замовляю собі салат і зелений чай, а поки несуть наші замовлення, спостерігаю за тим, як Ерік переглядає щось у своєму телефоні. 

Бачити його ось таким спокійним і простим – доволі дивно, але я розумію, що таким він подобається мені набагато більше. Наш обід минає майже без спілкування, але я і не поспішаю розмовляти. Знаю, що Ерік не той, хто буде щось про себе розповідати. А може, ми ще не настільки близькі, щоб переступити через ту межу, що нас розділяє. 

– Ось ти де! – коли у кафе влітає захекана Мері, я одразу розумію, що шукає вона саме мене. – Чому це я повинна шукати тебе скрізь?! Сама ж хотіла, щоб я тебе додому відвезла! 

– Не я хотіла. Це була ідея Девіда, – відповідаю і відчуваю, що ця дівчина починає мене дратувати. А що? Я ж її також дратую! Тільки не зрозуміло чому… 

– Мері, я не розумію, що з тобою не так. Ти начебто роботу свою виконуєш. Чи не так? – Ерік відкидається на спинку крісла і дивиться на дівчину з усмішкою. 

Її злість миттєво минає, і я розумію, що цей хлопець для неї просто ідеал. Щодо нього вона ніколи кривого слова не скаже. 

– Звісно, так. Пробач, Еріку, – швидко виправляється і знову переводить погляд на мене. 

– Тоді я з вами додому поїду. Потрібно відпочити перед завтрашнім боєм. Ходімо, Лілі, – Ерік навіть руку мені подає, і це доволі приємно. Ми йдемо за мовчазною Мері до її автомобіля на підземній стоянці. Коли ж зупиняємося поряд із Mini Cooper, Рот помітно кривиться. 

– Треба негайно купити нову тачку. Це ж просто знущання якесь, – бурчить і забирає з рук Мері ключі. Сідає за кермо і чекає, коли ми сядемо всередину. 

Першою сідає саме Мері на переднє сидіння поряд з Еріком. А я продовжую стояти на місці та розумію, що боюся їхати разом з ним. Все ж таки картини тієї страшної аварії ще не зникли з моєї свідомості. 

– Ти чого там стоїш? Їдемо уже! – роздратовано кидає Мері. 

– Я не можу, – відчуваю, як починають тремтіти руки, і дуже хочеться не розплакатися поряд з цими двома. 

Схоже, Ерік розуміє, у чому проблема, тому що швидко виходить з машини та обходить її. 

– Сідай за кермо, – говорить до Мері, і їй доводиться перебратися на водійське сидіння. – Так краще? 

Запитує уже в мене, а я розумію, що страх відступає. Напевно, ще нескоро я зможу сісти в автомобіль, за кермом якого буде сам Рот. 

Назад ми повертаємось у повному мовчанні. Ерік продовжує зависати у своєму телефоні, а Мері дуже уважно керує автомобілем. Ну, звісно, сама чудово знає, що Девід її просто вб’є, якщо з його головним вокалістом щось станеться. 

Мені ж нудно, і я вирішую поглянути на те, що так зацікавлено розглядає Ерік. Виглядаю з заднього сидіння і бачу фото тієї самої дівчини – моделі Клер Девіс, колишньої коханої хлопця. 

Швидко сідаю на своє місце рівно, щоб він не помітив, як я за ним шпигувала. Хоча шпигунством це назвати важко, але все ж… Виходить, що він все ще кохає її… Цікаво, що ж насправді стало причиною їхнього розриву? Я чудово пам’ятаю, що вони були дуже гарною парою. Але, як показує нам життя, ніщо не вічне.

Коли ми повертаємося додому, Мері швидко їде, а ми з Еріком заходимо в будинок. Одразу чую, як на другому поверсі плаче дитина, в той час, як у вітальні лунають крики Ітана та Камі. Схоже, вони так сильно розійшлися, що зовсім забули про свого маленького сина. 

Не чекаючи, коли ж чергова сварка закінчиться, я швидко піднімаюся на другий поверх і заходжу в кімнату цих двох. Скотті лежить у ліжечку і продовжує голосно плакати. 

– Ти впевнена, що варто його чіпати? – Ерік стоїть у дверях і спостерігає за моїми діями. – Все ж таки тут його батьки… 

– Ага, які зовсім не чують власного малюка, – бурчу і беру Скотті на руки. – Блін. Схоже, йому час змінити підгузок. 

– Це без мене! – Ерік виставляє перед собою руки, наче дійсно думає, що я змушу його це робити. Виглядає доволі кумедно.