12. І знову сварка

– Що це за пісня? – першим відмирає саме Девід і дивиться то на мене, то на Еріка. 

Я ж розгублено відкриваю і закриваю рота, не в силі сказати хоча б слово. Все ж таки якби не музика Еріка, то й слів би цих не було. Тому я не можу присвоїти собі права на авторство. 

– Ми написали її разом, – несподівано говорить Ерік, при цьому дивиться на мене так, наче я зробила щось жахливе. – Моя музика, її слова. 

– Справді? – схоже, Девід не вірить, і це зрозуміло, адже усі знають про наші непрості взаємини з Ротом. – Чесно кажучи, я здивований, але це… просто бомба! 

Бомба? Він дійсно це сказав? Отже, йому подобається? 

– Я знав, що ти оціниш, – хмикає Ерік і проходить у студію. Я ж стою посеред кімнати й не можу второпати, що робити далі. – Ми з Лілі старалися. 

Навіть не знаю, як мені вдається втриматись, щоб не фиркнути вголос. Напевно, все ж таки мене зупиняє прямий погляд Девіда. 

– Виходить, що ти не лише гарно співаєш, але й пишеш пісні, – він усміхається, і мені стає трішечки спокійніше. Поряд з Девідом я у безпеці, він же сам так говорив. – Молодець, Лілі. 

Я можу лише кивнути, адже поряд з Еріком не хочеться відкривати рота. Він точно влізе зі своїми порадами, а мені цього не треба. 

– Отже, так, – Девід сплескує у долоні, і мені знову доводиться сконцентруватися на ньому. – Ця пісня і стане вашим проривом. Будемо з нею працювати й саме на неї знімемо кліп. Думаю, що фанати оцінять. Вона круто підходить вам обом. 

Ерік мовчки погоджується і разом з Девідом знову кудись йде, залишаючи мене саму. Але я не засмучуюся, адже не знаю, чого чекати від цього придурка далі. Розуміючи, що урок вокалу на сьогодні завершено, я вирішую провідати Роксі. 

Знаходжу дівчину у її кабінеті, а також бачу цілу купу одягу на м’якому дивані. До останнього сподіваюся, що усе це не мені, але дівчина розбиває мої надії на друзки. 

– Я тут підібрала для тебе дещо. Готова міряти? – широко усміхається, а я розумію, що мої тортури продовжуються. 

Тішить хоча б те, що в моєму новому гардеробі немає яскравих кольорів і всі речі якщо не білого, то чорного кольорів. Поки приміряю джинси, Роксі підбирає до них футболки та блузи. Виходить доволі добре, і я розумію, що ця дівчина тямить у цих справах. Також тут є доволі короткі спідниці, які я, в принципі, не ношу. Але коли одягаю, то розумію, що вигляд у мене чудовий. Ну, звісно, ногами мене Бог не обділив. 

– Круто вийшло. Поки що будеш ходити у цьому, – говорить Роксі та складає усе в пакети. – Головне – правильно усе комбінувати, і виглядатиме чудово. До речі, через тиждень пресконференція, тому потрібно ще підібрати щось яскраве. А ще – зробити щось із твоїм волоссям. 

– А що з ним не так? – я одразу ж проводжу пальцями по своїх темних пасмах і не можу зрозуміти, чим моє волосся не вгодило Роксі. 

– Ти занадто сіра і нічим не виділяєшся, а зірка має сяяти, – підморгує мені дівчина і прискіпливо розглядає. – Є у мене одна ідея, але поки що зарано втілювати її у життя. У п’ятницю ми з тобою йдемо в салон краси. Зробимо з тебе принцесу. 

– Мені уже страшно, – усміхаюся, але чомусь мені зовсім не радісно. 

– Ти ще мені подякуєш, – Роксі сміється і продовжує складати одяг у пакети. – Одяг привезуть тобі сьогодні ввечері. Сподіваюся уже завтра побачити тебе в новому образі. 

Прощаюся з Роксі та виходжу в коридор. Здається, що всі справи зроблено і можна їхати додому. Але знову виникає проблема, тому що їхати-то ні з ким. Озираюся навколо, шукаючи допомоги, але, як на зло, поряд нікого немає. 

Заходжу в ліфт і їду на перший поверх. Можливо, там зможу когось зустріти. Та коли виходжу у величезному фоє з високою стелею і стійкою рецепції, розумію, що ця ідея була не надто вдалою. 

Розізлившись, знову повертаюсь у ліфт, щоб їхати на останній поверх. Доведеться йти до Девіда і просити про допомогу. Звісно, мені не хочеться його турбувати, та з іншого боку, це ж саме він має думати про те, як я маю дістатися свого нового дому. 

Натискаю кнопку, і двері повільно зачиняються. Та в останній момент бачу, як хтось ставить посередині свою ногу у важких чоботах, і двері знову розходяться. Піднімаю розгублений погляд вгору і завмираю. 

– Привіт! Не проти, якщо вгору поїдемо разом? – мені усміхається сам Драк Денеро. Неймовірно харизматичний і талановитий співак, який переміг у пісенному конкурсі й став всесвітньо відомим. Лише зараз до мене доходить, що Драк також співпрацює з музичною компанією “The Best Music”. Отже, ми будемо бачитися доволі часто. 

– Не проти, – відповідаю і розумію, що сильно хвилююся поряд з ним. Драк вищий від мене на цілу голову і в нього усі руки вкриті татуюваннями. Хоча, напевно, не лише руки, якщо вірити його кліпам. У нього біляве волосся, яке завжди скуйовджене, наче він любить зариватися у нього рукою. Великі блакитні очі та пухкі губи. Не хлопець, а мрія. Свого часу я навіть порівнювала його з Еріком Ротом. І тоді перемогу здобув Рот. Але зараз… з цим можна посперечатися. 

– Ти працюєш тут? Не бачив тебе раніше, – несподівано Драк розглядає мене з голови до ніг, і я починаю шкодувати, що навіть вії зранку не підфарбувала. 

– Ага, працюю… – згадую, що Девід просив нікому про себе не розповідати, тому і не кажу. Хто знає, чи входить Драк у коло тих людей, які мають можливість знати про мене.